У сонну ніч, де за хазяйку – тиша,
піду непевним кроком навмання.
Позаду біль і розпач свій залишу.
Хай в босі ноги колеться стерня.

В цих пагорбах – дитинства виноградник.
Куріпкою сполохана трава.
Старий радгоспний сад – мій друг, порадник -
неспокій серед яблунь заховав.

Чому я тут? Бо, у бажанні літа,
мій зодіак, заплутавшись в роках,
насіяв зорі-спогади крізь сито
на батьківської хати сивий дах...