Головна
 
Хижанські вечорниціПонеділок, 28.09.2020, 11:58



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [15]
Тут розміщуємо новини загально-сільського значення
Cтатті [22]
Різнопланові матеріали про с.Хижа
Громада, місцеве самоврядування [2]
Повідомлення органу місцевого самоврядування, інші матеріали, що зацікавлять всю громаду села
Історія [55]
Матеріали про історію села
Книга памяті [3]
Матеріали про наших земляків, що відійшли у вічність. Збережемо память про них для нащадків.
Цікаве про Закарпаття [29]
Тут можна добавляти різнопланові цікавинки про наш край, які будуть доречними в контексті сайту

Статті (додана)
Історія закарпатського села, яке живе одночасно у 2-х країнах (0)

СТАТТІ (випадково)
Контингент учнів освітніх закладів Угочанщини (див.рядок Kistarna) (0)
Історія освіти в с.Хижа (4)
1787 рік. Стародавня карта Виноградівського району (Угочанського комітату) (0)
Що пишуть румуни про наше село (0)
Закарпатські прислів’я та приказки (0)

ФОТО (ДОДАНЕ)

ФОТО (випадково)

ВІДЕО (додане)
У селі Хижа на Виноградіщині досі підтримують ткацьку справу (0)

ВІДЕО (ВИПАДКОВО)
Проблеми волоських сіл Затисянщини (0)
Фестиваль виноградарів "Угочанська лоза 2016" (0)
Карпатська Україна 1939 року (0)
Легенда про село (0)
Як сплавляли ліс на Тисі (0)

Головна » Статті » Цікаве про Закарпаття

Трохи про сусідню Черну
Від землі йде приємне тепло... Омита вересневими зливами вона повниться сонячним світлом. Вже втретє ця гірська глибинка відзначає сільське свято «Чернянська начанка».Гостей збереться багато.



Спозаранку працьовиті господині завелися. Снують по дворах. Метушаться біля котлів, готують смачні волоські страви на молоці, сметані, яйцях, кукурудзяній муці, грибах, сирові, бринзі. Зсипають у чани доспілі сливи та яблука – на леквар. З дерев’яних комодів дістають хустини - терновки, делінки, «англейки», домоткані доріжки, вишивані скатертини, рушники... Молодиці одягають барвисті гаптовані домострої, на підборах чобітки, гарне намисто, все, як диво, приховане від заздрісного ока, що давно увійшло у побут чернян з відголосом прабатьківської етнічної культури, їх невимовлених із сивих давньоліть дум.

Люди у цих місцях осіли давненько. Подейкують, що це серби колись сюди зійшли з Балкан, тікаючи від нашестя турецького іга й залишилися на цих гірських околицях... Прозвали їх волохами. Вони випасали худобу, займалися скотарством. Навіть податки платили м’ясом, сиром, вовною. Інші вважали, що це українці, які стали оборонцями окраїни свого князівства, на землі якого постійно зазіхали половці, литовці, польська шляхта.


Невеличкі ріки Ботар, Плешка, Млиновиця та Тімаш-поток живили вологою ці грунти і вони щедро плодоносили. Зелені гірські схили Фрасина, Банища та Діброви були у густих дубових пралісах. У них ніколи не переводилася багата живність та дичина. Вона привертала увагу угорських королів та місцевих феодалів. І ті наїжджали сюди на лови звіра. Орди хана Батия посягали на ці землі. Але дійшли лише до правого берега Тиси. Повноводна ріка розлила свої каламутні бурхливі потоки і не дозволила чужинцям переправитися на її другий бік.

Добре знав ці місця і філософ, історик та гуманіст, духовник Бенедек Ком’яті. 3 Братіслави (Пожоня) до Королева його запросила родина барона Перені навчати грамоти свого єдиного сина Яноша. Священик, проживаючи в заметі Нялабі, часу не змарнував. У 1533 році з латині він переклав 13 листів апостола Павла та частину Біблії на угорську мову. Ця книга була випущена в друкарні Віктора Ієронімуса в Кракові і стала безцінним надбанням Угорщини. Один з її примірників і досі зберігається в Національному музеї в Будапешті.

Чернянці свято бережуть пам’ять про цю славетну людину ще й тому, що під його орудою у Виноградові, на масиві Виннички на Чорній Горі, у Черні, Рокосові та Тарні, що підпала під Румунію, місцеві селяни заклали унікальні кизилові плантації. У свій час вони рятували людей від епідемії чуми та холери і дали змогу вижити багатьом мешканцям цих околиць.

За Черною знаходиться ще одна диковинка: цілющий біоенергетичний трикутник, провідник позитивної енергії між Землею і Всесвітом. Його силу на собі вперше відчув монах - отець Венедикт (у миру Василь Довбак). У 30-их роках минулого століття він повернувся з Америки. Здобув духовну освіту, висвятився в сан. У Горбках заснував свій скнит. Став добре знаним у краї травником - цілителем. Написав 12-ть рукописних книг про цілюще слово молитви та природних сил землі. Частина з них збереглася, частину спадкоємці його родини вивезли до Сибіру. Отець Венедикт виганяв з людей злих духів, силою своєї молитви і духу зцілював, повертав хворим здоров’я і надію, вселяв живу віру у Творця світла і всієї Вселенної. За довгого віку йому випало побувати на Афонській горі (єдине на землі місці, де зводяться лише святі монастирі і живуть одні монахи). З Греції він повернувся дужим, здоровим, бадьорим і подальше своє життя чесно служив людям, християнській православній вірі.

Поки ми слухали спогади старожилів, місцеві підприємці розклали свій товар. Уздовж обох сторін дороги гості уважно розглядають виставлені на столах вироби народних умільців, прицінюють їхню привабливість, вартість. Тим часом музичний керівник Роман Плиска включає свою апаратуру, підбирає гарні диски. Над селом розносяться чарівні ліричні пісні про кохання, рідну землю, вербу і калину, єдину стежину, яка завжди веде додому. Звучать вони у виконанні славетних співаків Степана Гіги та Оксани Білозір, Івана Поповича та Алли Кудлай, Василя Бокоча та Софії Ротару...Пісні звеселяють дітвору, яка на траві пританцьовує під почуті мелодії, придає гарного настрою дорослим.

На столиках грає кизилове та виноградне вино, на підносах красуються налиті пахощами осені дозрілі яблука, сливи, груші, горіхи, стиглі грона, винограду, на вишиваних рушниках золотяться короваї та хлібини. Увагу гостей привертають вироби 82-річного народного умільця Михайла Івановича Чонки. У склянку місткістю 0,25 літра він помістив необхідні до роботи косареві знаряддя – косу, вила, граблі, серпа та драбину.

З гнучкої лози чоловік майстерно виплів коша для просушування і зберігання взимку качанів кукурудзи.

Зазивно звучать фанфари. Ініціативний і енергійний сільський голова Василь Івашко вітає гостей з 630-ою річницею рідної Черни. Розповідає про досягнення: село повністю газифіковане, приступило до телефонізації домів горян, запровадило вивезення відходів та очистку дворогосподарств від сміттєзвалищ, бореться за озеленення вулиць, зразкову культуру і поведінку, порядок у громадських місцях.

У Черні працюють відділення зв’язку, школа, дитсадок, амбулаторія сімейного типу, чудовий Будинок культури і дозвілля, бібліотека... У селі діє фольклорний колектив. У ньому задіяні 45 юнаків та дівчат. Своїми виступами юні аматори художньої самодіяльності скрашують усі культурно-мистецькі заходи, що проводяться у селі, на Виноградівщині, за межами району та області.

Від односельчан покладаються вінки та квіти до пам’ятника полеглим у роки Другої світової війни землякам. Громадських активістів Черни, членів сільського депутатського корпусу – Марту Світлик, Ірину Росоха, Омеляна Русинку, Ольгу Рейнер, Марту Пантьо, Зіну Нестеренко, Ірину Рацин, Юрія Фрегана та інших нагороджують грамотами та цінними подарунками.

Святкову програму «Любімо своє село, воно в нас єдине, і в серці завжди бережімо його» розпочинають ведучі Тетяна Богаш та Марта Пантьо. Уквітчана зеленню барвінку і рясним цвітом осені, запряжена гривастими вороними підвода з красунею – Чернянською начанкою, яку пильно обері-гають спритні та дужі юнаки у народному одязі, в’їжджає на площу. Гарячими оплесками її радо вітають гості.

Сучасні естрадні пісні виконують Мар’яна Чонка, дует у складі Вікторії Чонки та Оксани Сідей. Під щирі оплески батьків та присутніх на святі гостей на сцені шикуються учасники дитячого колективу «Ягідка» середньої групи місцевого дитячого садка: Анастасія Данилевська, Олександра Регецій, Анжеліка Жолдош, Антоніна Лемак, Тетяна Богаш та Даніелла Федак.

Поки триває концерт, поважне журі оцінює виставлені на огляд начанки. Всі блюда закодовані. Заховані під номерами. Найкращі з них виявить дегустація. Найсмачніші страви приготували господині Ганна Регецій, Ірина Чонка та Марія Тарканій. Найгарніше оформили свої страви Ірина Росоха, Ірина Дербак та Марта Пантьо. Викладач Закарпатського Державного університету Галина Пащук та завідуючий відділом культури та туризму Василь Югас вручають переможцям нагороди та подарунки, розігрується лотерея. Любителів фольклорного мистецтва розважають місцеві та горінчівські троїсті музики, які гарно виконують веселі наспіви, характерні для Хустщини. Для молоді організована дискотека.

Допізна село веселилося, вшановувало поважних земляків. Разом з дорослими співала і танцювала молодь. Бо як зауважила 75-річна Марія Яківна Громовчук, яка у Черні проробила вчителем 45 років:

«Жити на Землі - велике щастя,

Якого ти не помічав,

І пам’ятай, що ти -Людина,

Творець краси і добрих справ!»

___________________________________________________

Марія КОНКІНА, село Черна - Виноградів

п'ятниця, 16.04.2010


 

За матеріалами сайту
http://cherna.blox.ua/2010/04/NAD-ChERNOYu-LILISYa-AKORDI-VSEZVUChNI-Z-KALINOYu.html

                               


                                  ************************

Чернянська начанка - 2008

Путешествуя в одно из воскресений по Виноградовщине, славящейся своими винами и потрясающей красоты ландшафтами, представленными небольшими горками с обжитой между ними территорией, попали мы в село Черна, Виноградовского района на праздник осени, который был приурочен к ДР села, которому, в этот день исполнялось не много ни мало, 630 лет.



Праздник проходил в центре села. На площади было много народу, звучала музыка. Первое, что бросилось в глаза, это стайка девчушек, разогревавших толпу. Они весилились, танцевали, кружились в хороводах. Как оказалось, это воспитанницы местного детского сада, которые, потом, в середине праздника, радовали собравшихся песнями, стишками и танцами.



Кругом – национальная атрибутика, характерная для виноградовщины.



Свои, специфические узоры и вышивка. Кстати, если заметили, не «крестиком».



На лавочках около сцены сидело много народа в национальных одеждах. Они готовились выступать, а пока не пришла их очередь, сидели и беседовали с односельчанами.



Ребятки же помоложе – вовсю «молодили» девок и красовались перед фотографами.



Ну какой же праздник без скрипачей...



На специальной полянке, недалеко от сцены, готовились местные и прочие закарпатские блюда. Бограч готовили несколько очень говорливых и постоянно хохмящих дядечек. Они не просто хвалили свое будущее детище, они его идеализировали. К сожалению, их бограч, мягко говоря, был не особо вкусным. Это я Вам как человек, перепробовавший под сотню разных бограчей говорю. То есть - авторитетно заявляю. На фото снизу - специалист по «леквару» (закарпатское название варенья).



Кстати, село славится разным эксклюзивным алкоголем, о чем я расскажу немного позже. А пока – вот такая вот алкогольная инсталляция. Обратите внимание на пробки.



Немного сельского юмора, выраженного в стихотворном абзаце. На фоне – баночки с закатанными грибами. Кстати, эта часть виноградовщины славится своими объемами грибной заготовки.



На фото снизу – символическое торжественное прибытие на центральную площадь «Чернянской начанки», местного блюда, которое готовится только в этом селе, и в соседней Новоселице. Больше нигде. По словам председателя сельсовета – удивительное блюдо, которое когда-то спасало людей в голод, а в настоящее время радует на любых праздниках и мероприятиях. В этом селе говорят: «Если на свадьбе не подают начанки – свадьбы не было».



Собственно, сама «начанка» варится из более чем 28 разных ингридиентов. Примерная схема следующая: в котле варится кислое молоко, мясной бульон, много печенки. Отдельно замешивается сладкое молоко, белые булки, кукурузная мука, сметана. Добавляются специи. Потом это все смешивается в котле, постоянно помешивается, и доводится до консистенции «манной каши». На вкус… хм… очень оригинально и вкусно. Если бы меня попросили кратко охарактеризовать вкус этого блюда привычными обывателю словами, я бы сказал так – «жидкая гурка». Это бы на 85% отразило суть вкусовых ощущений.



Собственно, вот она – «Чернянская начанка». Устройство под тарелкой (черно-серое), служит для точной установки горизонтального положения тарелки. Согласно местным повериям, тарелка с начанкой, находясь именно в таком, абсолютно соответствующем горизонту, положении, максимально заряжена позитивной энергетикой. К сожалению, далеко не все люди в селе могут себе позволить дорогие водяные отвесы, как тот, что изображен на фото. Этот – специально принесли для позиционирования тарелок, которые будут поданы высоким гостям из Виноградово. В быту же, люди пользуются дешевыми китайскими водяными уровнями, которые сургучом приклеивают к дну тарелок.



А это, более плотная по консистенции «начанка». По словам женщин, варивших ее на полянке за сценой, консистенций существует множество. От «паштетной массы» до жиденького супчика.



На фото снизу, председатель сельсовета вручает подарки и произносит речь.



Дядя-оператор снимает тарелку с «начанкой». По кругу тарелки выложены крупные виноградины. Украшение, которое никакого отношения к гастрономическим традициям не имеет.



А это председатель Виноградовского райсовета подменил тетеньку «леквароварку» на полянке. Кстати, отличное пиар-фото получилось.



На фото снизу – кизиловый компот. Кстати, в районе трех окрестных сел есть 3 (или 4) плантации кизила, из которого в селе делают «кизиловое вино». На самом деле, кизил только добавляют в традиционные виноградные вина. Он придает вину особый шарм. Я задал вопрос, почему бы не сделать вино только из кизила. Мне виноделы авторитетно ответили - невозможно. Странно, я знаю нескольких любителей-виноделов в Ужгороде, которые еще при Союзе делали вино из чистого кизила. Специально, когда приехал в Ужгород - переспросил. Так и есть - вино из чистого кизила делается. Просто немного сахара для лучшего брожения добавить надо.



А вот в таких вот бутылочках в селе подают знаменитую «чернянскую сливовицу». Уникальность ее в том, что выдерживают ее в бочках из древесины шелковицы. Я до последнего не верил, что «шелковичные доски» могут добавить привкуса. Попробовал. Офигел. Лучшая сливовица, что я пробовал.



Еще несколько слов о селе Черная (укр: Черна). По словам председателя, в окрестностях села в год собирается (собиралось?) около 100 тонн ежевики. Это помимо крупных заготовок грибов. Помимо нескольких кизиловых плантаций и удивительных по красоте пейзажей. Кстати, на окраине села есть место – «энергетический треугольник», в котором сходятся три горы - заряжающий человека, который в нем проведет некоторое время, позитивной энергетикой. В селе когда-то жил старый священник с длинной бородой. За ним всегда бегала ватага детишек и дразнила «хаттабычем». Именно он нашел это место и мог там долгими часами сидеть, медитируя и изредка поворачиваясь по направлению к солнцу. Именно он стал водить к этому месту больных людей, которые, как говаривают, стали излечиваться от своих болезней.

Отдельное спасибо устроителям за гостеприимность.

За материалами сайта
http://www.tour.uzhgorod.ua/transcarpathia/nachanka-2008
Категорія: Цікаве про Закарпаття | Додав: arvidas (27.10.2010)
Переглядів: 2407 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Про батьківщину

Дідова колядка

Поговориме?

Поглядати (сайт)

Поглядати (теги)

Наші у скайпі?

Свята, празники
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

До нас зазирають

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright М.Ісаєвич © 2020
Зробити безкоштовний сайт з uCoz