Особливості народного одягу мешканців села Хижа. ________________________________________ Наша земля прекрасна... Наш народ красивий і працьовитий, щедрий, талановитий і багатобарвний. Край, який споконвіку був джерелом натхнення для людей, що там жили і прикрашали свій побут колоритним фольклором. Вони виражали своє ставлення до навколишнього світу через будь-який властивий вид діяльності. Вікова проблема творчого самовиразу, природна любов до життя скеровували працювати над собою. Наші предки не просто малювали на керамічному посуді або вишивали ті чи інші узори, вони надавали кожному з них певного значення. Образи, сюжети, мотиви зароджувались і формувались, шліфувались та художньо вдосконалювались упродовж тривалого часу. Сучасне прикладне мистецтво спирається в своєму розвитку на багатовікові традиції, що створені талантом і працею багатьох поколінь. Народне вбрання як і предмети побуту з давніх-давен задовольняло духовні потреби людини, відбивало її світоглядно-психологічні погляди, виконуючи водночас необхідні побутові і обрядові функції. Як і пісня, казка, народне слово, воно жило своїм повнокровним життям, стверджуючи власний колорит, орнаментальну витонченість, композиційну довершеність. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості вбрання являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень. Для глибшого вивчення треба побувати в селі, поговорити з людьми, які носили цей одяг, сфотографувати їх, чи їхніх нащадків у давньому вбранні. Дізнаватись про першоджерела виникнення та своєрідність місцевої інтерпретації складових комплексу народного вбрання. Послухати як вони говорять, як співають коломийки, як розповідають про своє життя, про сім′ю та сімейні традиції... Треба відчути серцем, душею своєрідний волоський тип, перейнятись їхніми тамтешніми смаками, поглядами. Кожне окремо взяте село формувалося відповідно до традиційних прийомів організації середовища. Тому є закономірним бережливе, прихильне ставлення до пам’яток, що несуть свою неповторну ідентичність. Основним засобом , за допомогою якого народ нагромаджував і зберігав свій досвід та кращі традиції, передаючи їх з покоління до покоління закладені й сформовані в комплексі традиційного народного одягу. Матеріальною базою традиційного вбрання було домашнє господарство та саморобні матеріали природного походження: домоткане полотно з конопель, тканини і сукна з овечої вовни ручного прядіння, вироблені овечі шкури для хутряного одягу, для взуття. Усі види домотканих полотен проходили загальновідомі завершальні процеси обробки для надання їм відповідних властивостей – м′якості, еластичності, білизни, полиску тощо. Щоб досягти цих якостей, сувої сирового полотна золили лугом, прали, вибілювали на сонці протягом тривалого часу, розгладжували каменем і прасували з допомогою дошки. А потім ткали полотно. Майже в кожній селянській сім′ї були саморобний ткацький верстат та інше необхідне знаряддя. Виготовленням полотна займалися переважно жінки та дівчата у вільний від сільськогосподарських робіт час. Ой, кужіль, веретено, Уломило би ся. Коби прийшов мій миленький, Не дрімало би ся! Саморобні тканини виготовляли з однорідної та неоднорідної нитки, вони були різної товщини, щільності, фактури, кольору й малюнка, що залежало від способу ткання. Матеріал або зберігав природній колір сировини, або фарбувався. Важливою ознакою була ширина тканини, яка впливала на крій одягу. Загалом верхній одяг можна розділити на осінньо-весняний та зимовий. Класифікаційною ознакою може бути саме призначення одягу. Залежно від якого його можна поділяти на святковий, буденний, робочий, обрядовий. Естетичні особливості одягу підпорядковані законам композиції, які вимагають гармонійної єдності таких показників, як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення. Одягнені в чіткій послідовності, у певний спосіб, усі елементи вбрання об′єднуються в певний комплекс. Плечевий одяг – сорочка, „лайбик”, „блуз”; поясний – „подолок”, свита, „плат”, „гаті”, „пріцошні штани”; аксеуари – „английка” „тайстра”, „кресаня”, прикраси – „трондоли”, „пацьорки”, „баршун”, „реци”. Жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання для молодиць та літніх жінок. Аналогічно розподілявся і чоловічий одяг. Головним елементом жіночого одягу була сорочка. Типова сорочка шилася коротка, широка з довгими широкими рукавами, під рукавами вшивали ромбовидні ластки. Розріз на сорочці – ззаду, але зустрічаються сорочки з розрізом спереду (для матерів-годувальниць). Шили з двох піл вибіленого конопляного домотканого полотна
Каталог статей
