Пам"ятаю, коли був підлітком, часто любив бігати у приселок Млиновицю (у бік Новоселиці) за радгоспний сад, де в глибокому урочищі бачив залишки старовинного недіючого водяного млина, котрий і дав назву приселку. До цих пір не знаю, чий то був млин і хто там був хазяїн. Поблизу жила сім"я Лавренко, але чи мали вони відношення до млина, я не знаю. Прошу земляків (хто знає) - розказати історію цієї споруди в коментарях.
Мій дід розповідав, що з усіх околиць туди зносили молоти муку, але з появою електроенергії в селі та електричних млинів, а також коли запрацювали магазини продтоварів, потреба молоти муку в селян значно зменшилася.
Жаль, що млин зараз не працює. Ним можна би привабити туристів, як це роблять в сусідньому, Іршавському районі.
№ 00217- НВЗ "Розвиток сільського туризму в с. Новоселиця Виноградівського району Закарпатської області"
Назва проекту: Розвиток сільського туризму с.Новоселиця, Виноградівського району, Закарпатської області.
Назва організації, що подає проект: Новоселицька сільська рада. Актуальність проекту, основні проблеми проекту: проект спрямовано на розвиток сільського туризму в с.Новоселиця . Даний проект включає в себе реставрацію діючих об’єктів на території сільської ради та відновлення недіючих туристичних об’єктів. Недіючі об’єкти : відновити водяний млин в урочищі Млиновиця; розробити туристичну стежку на гору Фрасин (830м. над рівнем моря); утворити додаткові робочі місця в даному населеному пункті; благоустроїти сільські оселі, господарі яких виявили бажання займатися сільським туризмом. Перелік заходів проекту: 1.Підготовчий. 2.Аналітично-дослідницький, проектний. 3.Реалізації в натурі. Результати проекту: При реалізації даного проекту буде частково вирішено працевлаштування жителів нашого села, наповнення дохідної частини бюджету сільскої ради, так як на сьогоднішній день головним прибутком та доходами с/р є земельний податок з громадян. Обсяг коштів необхідних для реалізації проекту: 185 тис.грн., з яких 50 тис.грн. грант Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, 35 тис. грн. власні кошти, 100 тис. грн. фінансування партнерів та донорських організацій. Організація – партнери, співвиконавці проекту: 1.Новоселицька сільська рада. 2.Підприємець. 3.Виноградівський Держлісгосп. 4.Районна спілка по сприянню розвитку сільського туризму.
Може, зусиллями небайдужих млин буде відновлено, або вже щось робиться в цьому напрямі (просто мені невідомо). Побажаємо успіху!
А це фото початку 90-х років - коли я був студентом, до мене в гості приїжджали мої друзі і ми фотографувалися коло цього млина.
На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі...
Карпати багаті водними ресурсами. Логічно, що на їх теренах людина здавна використовувала силу води. Попередниками сучасних каскадів ГЕС були звичайні водяні млини, які використовували потенціальну енергію води, перетворюючи її на механічне зусилля. Млинове колесо слугувало людині на маленьких річечках та потужних гірських ріках. На зміну традиційним млинам у середині минулого стріччя прийшли гідроелектростанції на малих річках. Вони, так як і традиційні млини, вже переважно відійшли у небуття й тільки іноді лишаються діючими.
Але колесо історії невпинно обертається, і сьогодні питання енергетичного забезпечення стало питанням №1 в усьому світі. Актуальним постало використання відновлювальних джерел енергії, які забезпечують одночасно і екологічну рівновагу. Досвід попередніх поколінь у використанні енергії гірських річок стає сьогодні важливою платформою для розробки перспективних технологій та може сприяти енергетичній самодостатності регіонів.
Історія млинарських споруд. Водяні млини
На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.
Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою.
Для стаціонарного млина вибирали таке місце, де б на річці чи потоці можна було зробити греблю й подавати воду до вертикального колеса - привода, закріпленого на горизонтально встановленому валі. Коли колесо оберталося, відповідно обертався й вал і через систему передач пускав у рух механізм молоття зерна.
Принцип дії механізму однаковий для всіх типів млинів. Закріплене на другому кінці вала палешне колесо, по ободу якого ритмічно розміщені кулачки (дерев'яні зуби), надає руху веретену, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. Весь механізм молоття зерна встановлювали на невисокому помості.
Конструктивно-технічне й архітектурне вирішення будівель водяних млинів не має істотних відмінностей порівняно з традиційними способами народного будівництва в тій чи іншій місцевості. Відповідно до місцевих умов корпус млина міг мати зрубну або каркасну конструкцію, рідко - муровану. Інколи в будівлі, окрім приміщення для механізму, робили також житлову кімнату з піччю та двома віконцями. Там жив мірошник або ночували люди, очікуючи своєї черги молоти зерно. Кілька оригінальних споруд цього типу експонується в музеях просто неба, зокрема у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту реставрували млин із Хустщини, а в київському скансені - млин із села Пилипець, Міжгірського району.
Нерідко, надто в Карпатах, водяні млини об'єднували з валюшами (сукновальнями). На Буковині траплялися млини, що безпосередньо входили до комплексу житлової будівлі (хати), займаючи частково приміщення сіней. Такий об'єкт із села Ломачинець реставрований в експозиції Музею народної архітектури та побуту України в Києві.
Водяні млини Боржавської Долини
Карта-схема Іршавського району – верхньої частини річки Боржава - місця розташування водяних млинів
с. Імстичево
Одна з великих приток річки Боржава – потік Бистрий. Бере свій початок під горою Тупий. В кінці 19 - на початку 20 століття в верхів'ях потоку розпочався справжній технологічний бум – тут було збудовано 3 водяні млини, одну пилораму з використанням енергії води, "олійниця" - виробничі приміщення, де виробляли соняшникову олію за спеціальною технологією. На превеликий жаль пилорама згоріла в 1982 році, останню олійницю розібрали на будівельні матеріали в 2001 році. До наших днів зберігся старий водяний млин, в якому мірошником житель с.Імстичово Биба Михайло працював з 1947 року (помер в листопаді 2010 року).
Будівля млина складається з двох приміщень – виробничого, де знаходяться механізми млина, та житлового, там раніше проживав мірошник - "мельник", з сім'єю. До млина веде спеціально відведений вище по течії з потоку Бистрий канал довжиною 500 метрів – він забезпечував перепад висоти для води та її подачі на колесо млина. Швидкість обертання колеса регулюється потоком води, що падає з жолоба на колесо.
Сумарна потужність водяних гідротехнічних споруд становила приблизно 1 кВт на один об'єкт – разом майже 5 кВт/год.
фотоз сайту www.derev.org.ua
с. Луково
Водяний млин у с. Луково має вже більш ніж столітню історію, і пережив нещодавно нове народження – в 2008 році було виготовлено нове колесо і млин розпочав нове життя. На даний час він активно працює – меле збіжжя місцевих жителів. Збудований млин на березі потоку в кінці XIX ст.. Млинище бере початок з гірського потоку, який в селі так і звуть –Потік, і має довжину 300 метрів.
с. Приборжавське
Водяний млин у с. Приборжавське незабаром матиме столітній ювілей – збудований в 30-і роки минулого століття, активно використовувався в радянські часи як колгоспний млин. В даний час майже не використовується – але він знаходиться за 30 метрів від дороги Іршава – Довге. Колесо в нього не дерев'яне – воно зварене з сталі. Має пропорційні форми і майже готове до роботи. В даний час млин не працює.
с. Великі Ком´яти
Водяний млин у с. Великі Ком´яти на річці Боржава збудований в радянські часи – це промисловий водяний млин, який мав потужність переробки зерна до десяти - п'ятнадцяти тон на добу. Технічною особливістю цього млина було горизонтальне розміщення колеса та використання греблі для підняття рівня води для його приводу. Такий принцип використання води задіяний і при будівництві гідроелектростанцій. Колесо млина зроблене з дерева і знходиться в спеціальному шлюзі.
с. Лисичево
Перші згадки про мануфактуру з використанням енергії води в с.Лисичево датовані початком 18 століття – тут виготовляли папір. Технологічний процес передбачав вимочування в воді підготовленої деревини та її наступній механічній обробці . Пізніше в околицях села Лисичового було знайдено залізу руду, яку переплавляли та виготовляли господарський реманент. Назва "Гамора" походить від німецького слова "Hammer" - молот, і завдячує переселенцям з німецьких та австрійських земель за часів царювання австрійської імператриці Марії-Терезії.
Водяна кузня "Гамора" в с. Лисичево, поряд з водяними млинами, є винятковим прикладом використання енергії води в обробці металу. Принцип роботи кузні ґрунтується на таком самому принципі, як і млини, але має свою особливість – вісь приводу обертового колеса є прямим приводом молота через зубчату дерев'яну шестерню меншого в три рази діаметру (від обертового колеса). Для фіксації шестерні приводу молота використовуються глибоко вкопані в землю дубові опори
Водяні млини за нашого часу
У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.
Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.
З тисяч водяних млинів, що стояли колись в Україні та на Закарпатті зокрема, сьогодні вцілілі лічені одиниці. Більшість з яких давно використовується не за призначенням. Діючий водяний млин тепер – дивина.
Багаторічну славу водяних млинів на Закарпатті сьогодні продовжує кузня "Гамора", де відбувається щорічний фестиваль ковальської майстерності. Також в селі Луково за сприяння громадськості після 6-річної перерви деревяне колесо жваво обертає жорна млина...
Гідрографічний план та схема водяного млина на річці Боржава поблизу села Шаланки комітату Уґоча (нині Виноградівський район). Креслення Йожефа Ясеніцького (лат. Jaszenitzky Josephus), 1829 рік
А це- відеоматеріал про водяний млин на Іршавщині.
Каталог статей
