Головна
 
Хижанські вечорниціВівторок, 20.10.2020, 08:08



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [15]
Тут розміщуємо новини загально-сільського значення
Cтатті [22]
Різнопланові матеріали про с.Хижа
Громада, місцеве самоврядування [2]
Повідомлення органу місцевого самоврядування, інші матеріали, що зацікавлять всю громаду села
Історія [55]
Матеріали про історію села
Книга памяті [3]
Матеріали про наших земляків, що відійшли у вічність. Збережемо память про них для нащадків.
Цікаве про Закарпаття [29]
Тут можна добавляти різнопланові цікавинки про наш край, які будуть доречними в контексті сайту

Статті (додана)
Історія закарпатського села, яке живе одночасно у 2-х країнах (0)

СТАТТІ (випадково)
Юрій Жаткович. Замітки етнографічні з Угорської Руси (1896 рік) (13)
Околиці села на старих австро-угорських картах (1)
Стара прадідова книжка (0)
Печатка села 1907 року. Інші печатки, листівки та поштові знаки Севлюшського комітату (0)
Найближче до Хижі селище - Королево. Старі фото та й трохи цікавого про циган (2)

ФОТО (ДОДАНЕ)

ФОТО (випадково)

ВІДЕО (додане)
У селі Хижа на Виноградіщині досі підтримують ткацьку справу (0)

ВІДЕО (ВИПАДКОВО)
Березень, 1939 року. м.Чоп, Мукачево, Берегово, Хуст. Огляд зайнятих угорськими військами територій Закарпаття (0)
Фотопанорама села та його околиць (3)
1939 рік. Хуст. Хустський замок (0)
Зустріч через роки... (0)
Вересень 1939 року. Побудова залізниці від с.Тересви до соляних шахт в Солотвино. (0)

Головна » Статті » Cтатті

Про шкільний музей ткацтва




Кожен край має свої звичаї – свідчить народна мудрість. Одні з них з часом забуваються, а інші стають народним надбанням і передаються з покоління в покоління – вже як традиції.
Сплутати закарпатські звичаї і обрядовість з якоюсь іншою майже неможливо. Кожен район Закарпаття має свої звичаї і обряди. А особливо багатий ними наш Виноградівський район і наше село Хижа.
Хто хоч трохи обізнаний із звичайною творчістю інших районів, що межують з нами і на території Закарпаття, тому досить один раз почути наші колядки на наших вечорницях і весіллях, відразу скаже: „Ніби так як і всюди, і не так як у других”. Тут незабутньо і свято ми шануємо і примножуємо свої звичаї і обряди, і берегли їх упродовж усіх віків, хоча при радянських часах були такі, що задля чинів і посад зрадили материнську мову і отчі традиції. Звичайно, „нема села без болота, а сім´ї – без виродка”, - звикли казати люди.
Слава Богу, часи змінилися, в наших селах озвалися церковні дзвони, зазвучали народні пісні.
Обрядово-звичаєві традиції все активніше заявляють про себе, стаючи окрасою наших буднів і свят.
Звичаї – це повсякденні правила поведінки. Вони, як і не писані закони – народжуються разом з народом і передаються з покоління в покоління, стають традиційними.
Обряди – це символічні дійства, приурочені до більш важливих подій у житті. Кращі зразки усної народної творчості, обрядів і звичаїв, народних ремесел, витвори умільців – це дорогоцінні скарби, що створювалися талановитими синами і дочками народу, яскраво відображають мудрість і переходять від покоління до покоління. Однак, через невиправдане послаблення уваги до джерел, що віками живили здоровий дух людини, в останні десятиріччя назрівала загроза втратити здобутки минулих поколінь, порушення природного їх успадкування від батьків до дітей.
У нашому селі Хижа, що на Виноградівщині, ще живі народні обряди і звичаї, які формувалися століттями, ще не забуті народні ремесла. Є ще умільці, які, маючи творчий хист, самі займаються вишиванням, в’язанням, ткацтвом, бондарством та іншими народними промислами і охоче передають своє вміння молодим.
Нині, завдяки позитивним процесам, що відбуваються у суспільстві, створюються більш сприятливі умови для відродження народних обрядів і звичаїв. Саме життя вимагає виявляти, вивчати, узагальнювати і робити доступним для кожного досвід усього найкращого, що дійшло до нас з минувшини.
Хочу поділитися досвідом у збиранні та використанні перлин усної народної творчості, народних обрядів і звичаїв.
Перші зернятка любові до фольклору, народних традицій, обрядів, звичаїв були посіяні у моїй свідомості батьками – простими трудівниками с.Хижа, що на Виноградівщині, де я народилася і провела дитинство. Пам´ятаю, що батько часто був старостою на весіллях і діти всі із заздрістю дивилися, як він, високий, стрункий, із закосиченою крисанею та палицею в руках, на якій також вітер розвівав різнокольорові стрічки і „крішпанок”, йшов попереду весілля і вів молодих до церкви вінчатися. А мама любила розказувати, дуже багато вишивала, ткала, адже у неї були чотири дочки і кожній треба було приготувати придане. Ми разом з сестрою-близнючкою забиралися на високе дерево в саду і співали різні пісні. У селі казали: „Як файно співають дівчата, як зозулі!”. А як підросли, подальший вибір був визначений - Хустське культурно-освітнє училище.
Оці зернятка дали добрі сходи. Вже після закінчення училища зустрілася із звичаями, піснями, танцями гірського краю - Міжгірщини, де була направлена на роботу. Там від місцевих жителів запам’ятала приказки, легенди, пісні. Упевненість у важливості цієї справи і бажання займатись нею спонукали ще з більшою завзятістю і надалі збирати фольклор у рідному селі, куди прийшла працювати художнім керівником у сільський клуб.
Виступи фольклорного колективу с.Хижа займають призові місця на районних та обласних олімпіадах, оглядах художньої самодіяльності, про нього знають всі села району та багато хто за його межами, про що свідчать дипломи, грамоти та нагороди. Вже в 1970-х роках, працюючи на посаді музичного керівника дитячого садочку, продовжувала прививати любов до рідного своїм вихованцям.
Хоч у ті роки основною вимогою концертних програм була наявність агітаційного елементу радянської дійсності, все-таки одне з перших місць займав і рідний фольклор. Цілком природно, що вже під час моєї роботи в Хижанській школі вчителем музики, формується гурток фольклористів, зміцнюється зв’язок з мешканцями села, що дорожать своїм родоводом і зацікавлені, щоб усе найкраще, що набуте попередніми поколіннями, добре прислужилося нинішнім і майбутнім поколінням.
Пам´ятаю своїх наставників – керівників гуртка Ганну Олексіїївну Шенцову і Марту Юріївну Фрінт ще в 60-х роках. Їхні слова: „Дітки, любіть свій край, звичай, мову, і продовжуйте нашу справу, адже це наше намисто, наші зернятка”.
Створений фольклорний колектив „Хижаночка” з успіхом виступає перед трудівниками сіл району, бере участь у народних святах, є лауреатом свята „Народні джерела” (Воловець).
Але дивно те, що виступають учасники ансамблю в одязі, власноруч витканому їхніми бабками і прабабками. Цим костюмам уже понад 70-80 років, а вони все ще привабливі, акуратні, дивують своєю оригінальністю.
Запорука успіху юних аматорів в тому, що програми їх виступів побудовані на близьких слухачам матеріалах. Під час виступу кожен учасник може самостійно самовиразитися, виявити творче ставлення до дій, що проходять під час роботи на сцені.
Нинішній час характерний небувалим зростанням інтересу до проблем історії, витоків національної культури. Як зберегти і передати нащадкам усі ті кращі надбання, що були виплекані протягом століть нашим народом? Що треба зробити, щоб не лише сьогодні, а і завтра лунала народна пісня, не висихало джерело народної творчості? Які зусилля слід докладати, щоб створити таку атмосферу, аби молодь не цуралася національного спадку?
І я вирішила продовжити справу, започату вчителем історії Терезією Юріївною Маріцан – створити музей, але зібрати не лише експонати, а у всій красі відтворити звичаї і обряди, ремесла і промисли мого села.
Наш музей ткацтва – єдиний в районі. Готові вироби ткацького ремесла, процес їх виготовлення викликає подив та гордість за своїх предків-умільців. По крупинці зносили експонати до школи не тільки учні, а і батьки, односельчани. Це і одяг, і речі домашнього вжитку – праски, купи, посуд, сокири, ярмо і багато іншого. А от коли таких цінних речей назбиралося чимало, коли їх почали систематизувати, виявилося, що найбільше зібрано речей що відтворюють домашнє ткацтво.
До 1989 року ці речі знаходилися у коридорі школи. Розміщені вони були на столах у відкритому вигляді, багато цінних експонатів було зіпсовано, деякі знищені. І ось у школі була відведена спеціальна кімната, хоч за розміром вона дуже маленька, але у ній розмістилися два діючі ткацькі верстати („кросна”), прялки, терлиця, стародавні чоловічі та жіночі костюми, кужелі і багато речей домашнього вжитку. Одні „кросна” у музей надала в користування М.В.Палешник, другі за великі на той час гроші купили в односельчанки Турцанаш Марти, терлицю принесли від Марти Палінчак. Внуки Ганни та Михайла Палешник подарували музею гуню та кілька тканих бесаг. До речі, Михайло Палешник багато років був дзвонарем у церкві та бубнарем у селі. Виступав із троїстими музиками на весіллях, тривалий час грав на бубні у фольклорному ансамблі.
Повсякденний домотканий вишитий одяг знайшов вдома правнук О.Палінчака – Андрій. Цьому одягові близько 100 років. А бабка Андрія - Ганна Олексіївна була керівником фольклорного колективу ще у 50-х роках. Від Марії Бугай дістався жіночий фартух, блузка і рушники, які в музей принесла внучка Таня. Багато цінних експонатів принесла від своєї мами, Палешник Марти, завідуюча дитячим садком Івегеш Марія Іванівна. Вишивані рушники колись вишивали Марта Батин, Ірина Пруніца, Ганна Турцанаш.
Від подружжя Михайла і Марії Палінчак (моєї мами і тата) збереглося дуже багато речей, які, на мою думку, прикрашають музей. Це і кужіль різьблений, який мамі у роки юності подарував знайомий легінь. Це і давня гасова лампа, люстерко, вишиті рушники, розмальовані тарілки, плетені мисники та корзиночки дитячі, в яких ще у 1949 році носили святити паски. Є в музеї кілька прялок, одна з них – німецька, про походження якої нічого не знають, навіть господиня Палешник Ганна, що подарувала її в музей.
Зрештою, не станемо перераховувати всіх експонатів, хоч є тут багато рідкісного. Головне те, що в нашій школі знають їм ціну. І зараз, коли традиційне хатнє начиння зникає з ужитку буквально на очах, ми уважно намагаємося зберегти кожну річ. Протягом багатьох років, під час моєї роботи в школі вчителем музики та народознавства, цими експонатами учні користувалися як наочними посібниками під час уроків.
Тривалий час в школі працює гурток ткацтва, де учні займаються здебільшого в музеї. Майже немає такої дитин в школі, яка б не побувала в музеї, а старші сідають за кросна, допомагають виткати „партицю” на полотні. Крім того, на заняттях учні вивчають старовинні сільські звичаї та обряди. У ткацькому гуртку займаються переважно учні 5-7 класів. Метою цих занять є прищеплення любові до народних ремесел, а кожна дівчина після закінчення школи вмітиме виткати своїми руками доріжку. А хлопці допомагають навити цівки, зробити веретено та інколи докинути якийсь жарт, щоб було весело.
Багато з членів нашого гуртка вже давно закінчили школу. Сьогодні вони вже вчителі, лікарі, просто мами, домогосподарки. Ми бачимо їх на фотографіях в музеї. А ще їхніми руками зібрані легенди, казки, коломийки, приказки, які зберігаються в папках „Звичаї і обряди рідного краю”, „Загадки та прислів´я”, „Легенди рідного краю”, „Коломийки”, „Словничок хижанських слів”.
Працею учнів виготовлено альбоми „Історія фольклорного колективу „Хижаночка” та „Художні промисли рідного краю”.
Відвідувачі музею мають змогу ознайомитися із стендами „Ткацтво - давнє ремесло”, „Хижанські самоцвіти”. А відвідувачів у нас багато. Це – випускники нашої школи та гості, які, завітаючи до нас, ніколи не пройдуть байдуже кімнатки, де крізь скляні двері кидається у вічі ця дивовижна краса – речі, які збереглися ще лише у нас, де їх уважно доглядають, щоб показати прийдешньому поколінню те, що зроблене власноруч такими рідними та далекими у часовому вимірі предками.
І вже хто побачить, а можливо, і доторкнеться до всього цього хоч би один раз, то вже ніколи не забуде про все це, воно залишиться, як кажуть в народі, у крові, дітям їхнім і онукам.

підготувала ІСАЄВИЧ Ганна Михайлівна,
керівник шкільного музею ткацтва
с.Хижа Виноградівський район (зараз на заслуженому відпочинку)
http://transatlas.com.ua/index.php?what=public&publicID=126&sort=3
Категорія: Cтатті | Додав: arvidas (21.05.2010)
Переглядів: 1924 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1 Автор (дякуючи Тетяні Гірич - сторінка вКОНТАКТЕ)   [Матеріал]
КОЛОМИЙКИ

З високої полонини вода йде , вода йде
Та не знаєш , біла дівко, де тя любов найде

А й тече вода, тече й уливаться у Тису
Будеш дівко банувати як я тебе лишу

А й широкоє поле ,як ся файно оре
Доки до тя лубко дуйду у боці ня коле

Ой співаю сам не знаю якої причини
Плачуть очі вдень і вночі йшли би до дівчини

Та й ішов ім. до дівчини темненької ночі
Та упав ім у жаливу ужалив ім очі

А й як було на днині , як було на днині
Голова була в отаві ноги в шумелині

Та як на тя біла дівко свисну з самальота
Та уйди на берега даме собі рота

Коли собі погадаю яку любку маю
У ночи ся пробужаю парну вбоємаю

А й зорі зазоряли а ми ще не спали
А нас люди похвалили аш ми рано встали

Сночи мі ся молодому приснила дівчина
Я цюлював та обнімав а вто куфайчина

Та горі селом , дулу селом летіла кучія
Кідь не будеш дівко моя не будеш нічія

Та й оби ня порубали на друбну капусту
Та я свою білявину нікому не пущу

А й штось мі учинила дівко молоденька
Жандарик ня не імняє ні нучка темнинька

А й горит полонина , та йдім її гасити
Берім сі по дівчині водиці носити.

А й іду я вполонину рубати косята
В полонині косят неє , полонина стята

А й дубе зелененький не кажи на мене
Што я водив біле дівча додому попуд тебе

Ой сусіде , сусіде , добрий чоловіче
Заріж ото кугутя най не кукуріче

Моя біля вина в оболок дивиться
Рада би мі рота дати матері ганьбиться.

А й стрілю раз у дуба , а двичі в ялицю
Не далеко до дівчини , аж через вулицю.

Зацвіла черешенька самим білим цвітом
Кідь ня любиш любко дома , люби й межи світом

А й туди мі гадочка, туди мі гадочка
А й ским буде ночувати ,моя білявочка

Запій кугутику та збуди Олену
Та най іде у кирницю на воду студену

Сухе листя листя скоро горить,мокроє лиш курить
Молоде ще веселиться , а старася журит

Умер дідо , умер дідо , дідови дзвонили
Як ся схопив із лавиці ледвего імили

Кажуть люди ,што суд буде , будуть ня судити
Та кіби мі присудили дві дівки любити

Та я собі заспіваю та ще й заду бочу
Дають мені дівки рота або я не хочу

Закукала зозулина в Хижах на сливі
Чути наші співаночки аж у Короливі

ВЕСІЛЬНІ
Ой послухай молодице , як ті гудак гуде
Та не думай молодице што усе так буде

Не мож воду доганяти , кудись утікає
Не мож старуй догодити , бо все нарікає

Ой убуйся моя мила , у нові топанки
Не раз будеш утікати уд старої до мамки

Зашуміла дубровина куй ся розвивала
Заплакала біла дівка куйся уддавала

А й ти ся дівко вддаєш , ти ся дівко вддаєш
Гей мене молодого на кого лишаєш

Ей молодася вддала ,молоді в тя літа
Ей молодася вддала ,не віділа світа

Ой молода молодице стань коло одвірка
Поклонися цімборикам, бо ти вже не дівка

Ой староста молоденький , бо тось достаростив
Палиночки в тя не дійшло водов ісь нас гостив

Не баную біла дівко што йдеш за другого
А й баную лиш за цукром штось ізіла много

Ой цімборе, небораку, єдну раду майме
З цього села на другое дівчину не дайме

Чія тото кураговка што ся сночи шила
Та най буде чія хоче, лиш оби щаслива

Не лакомся біла дівко на жовті кучері
Не раз будеш ночувати вон без вечері

Закукала зозулина ,тай сіла на граба
Уже би ся уддавала така мала жаба.

Казав ім. ті дівко та ще раз ті кажу
Не смієшся уддавати без мого розказу.

Біда буде бідувати , як ся буду женити
Біда буде за чужими жонами ходити

Ба чія вто удданиця , така собі красна
Што не має зуба в роті лише самі ясна

Не буду я вино пити , бо вино квасненьке
Дайте свате палиночки , вто май веселеньке

Співала бим співаночки не треба ня вчити
Коби дали палиночки ротик помочити

А тепер ми заспіваймо цьому старостові
А чий би дав палиночки ,хоч по погарові


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Про батьківщину

Дідова колядка

Поговориме?

Поглядати (сайт)

Поглядати (теги)

Наші у скайпі?

Свята, празники
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

До нас зазирають

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright М.Ісаєвич © 2020
Зробити безкоштовний сайт з uCoz