Про учасників-добровольців Великої вітчизняної війни
Пруніца Олексій Васильович.
Народився в селі Хижа 19
грудня 1920 року. 1 жовтня 1941 року призваний до війська. У Кошицяхтри роки прослужив ад’ютантом командира дивізії. Весною 1943 року був направлений на фронт звідки
при першій можливості , перетнувши лінію фронту, записався добровольцем в армію
Людвіга Свободи. Володіючи кількома мовами служив перекладачем у третій бригаді
в складі українського фронту. Володіння кількома мовами визначило його судьбу -
військового розвідника. Брав участь у різних розвідувальних операціях в
околицях Дуклі. В одній з них був важко поранений.
Молнар Юрій Іванович.
Народився 8 квітня 1907 року. До
війни багато і важко працював.
20 січня 1945 року призваний на службу в Червону армію.
Воював у складі четвертого українського фронту. Брав участь у визволенні міст
Острозька Морава, Бельське, Новий Санч. З 14 березня 1945 року 3 місяці був в
госпіталі. На війні служив санітаром. Перемогу зустрів у Берліні. З війни повернувся разом з односельцем Бабей
Олексієм Івановичем.Був
нагороджений Орденом Великої Вітчизняної війни І, ІІ, ІІІ ступенів. Після війни 20
років працював на фермі. За добросовісну працю нагороджений медалю на честь
100-річчя з дня народження Леніна.
Вража Петро Юрійович.
Рік народження 1925. У 19 років,
дізнавшись, що у Хусті набирають добровольців у армію Людвіга Свободи, вступив
до неї. Був зарахований до складу першої танкової бригади. Пеший бій прийняв за
польське місто Більськ. З боями пройшов Польщу, Чехословакію, Австрію. Під
містом Гамбург в Німеччині потрапив у полон. Звідти разом з капітаном Іваном
Петровичом з Королева вдалося втекти. Продовжили бойовий путь у складі танкової
бригади уже Радянської армії. День Перемоги
зустрів у Гамбурзі.
Бабей Олексій Васильович.
Народився 28 лютого 1914 року.
Добровольцем пішов у 1944 року разом з рідними братами Василем та Михайлом.
Війна для нього почалася в Польщі. Бувпоранений у Чехословакії на Муравська Остра. Лікувався в госпіталі
Кракова. Там і зустрів день Перемоги. Додому повернувся
у серпні 1945 року разом з односельцем Молнаром Юрієм.
Козош Іван Іванович.
Народився 28 серпня 1922 року.
Закінчив Хижанську початкову школу. В угорську армію був призваний в 1943 році.
А в 1944 році у складі Чехословацької народної армії під командуванням Людвіга
Свободи брав участь у визволенні польських міст Красна, Бобровка,
чехословацьких міст Дукла, Комарник, Ужембурок. З боями дійшов до Праги. Тут і
зустрів день Пермоги.12 серпня 1945
року був дома. Після війни працював лісорубом в Ужгородському лісокомбінаті.
Фегер Василь
Андрійович.
З 1941 по 1943 роки служив у кінній армії угорського війська.
Потрапив у полон до росіян. Знаючи румунську та угорську мови був там
перекладачем. Звідти добровольцем вступив до Чехословацького військового
формування під командуванням Людвіга Свободи. Брав участь у визволенніКошіце, Дукленського перевалу, Високих Татр.
Мав важкі поранення у голову на чеській землі. На війні був розвідником,
перекладачем, зпавідувачем складом боєприпасів. На власні очі бачив усі жахи війни. Був нагороджений бойовими нагородами.У повоєнні роки
трудився на шахті в Горбках та робочим радгоспу імені Шевченка.
Пруніца Михайло Іванович.
Війна для нього почалася у
складіугорської армії. Тут примусили
воювати проти Радянської армії. Радянських людей та солдат зображали з рогами,
таким чином залякуючи їх. Та припершій
зустрічі з радянським людьми переконувалися,що вони однієї крові. Так він
вступив добровольцем до Радянської армії у корпус, яким командував Людвіг
Свобода. Його бойовий
шлях розпочався артилеристом в Польщі під містом Красна, що під Дуклею. Тут
ішли великі бої. Могили добровольців займали біля чотирьох гектарів. Тут
загинув і Герой Радянського Союзу танкіст Степан Вайда. Потім сильні бої йшли
за місто Литовський Міклуш. Під Прагою дізнався про капітуляцію Німеччини. Та
війна продовжувалася – йшли бої за звільнення Праги. Мав поранення.