Польські військові
з’єднання, загальною чисельністю близько 9000 чол., що наприкінці 1914
року були передислоковані в Угорське королівство, проходили вишкіл на
території сучасного Закарпаття (комітат
Мармаромош – нині це вся східна частина області).
 |
| Пам'ятний знак 2-го піхотного полку |
В Закарпатті знаходилися
2-й (2 Pułk Piechoty (LP) та 3-й піхотні полки, 2-й та 3-й ескадрони кавалерії, артилерійський
дивізіон та допоміжні частини. Штаб 3-го полку (3 Pułk Piechoty (LP)був розквартирований у Хусті (Huszt),
1-й та 4-й батальйони відправлені в район перевалу Пантир та Усть-Чорної,
2-й батальйон у Мараморош-Сігет, а 3-й батальон – у Севлюш (угор. Nagyszőlős – сучасне Виноградово)
та Королево (Királyháza).
 |
| Пам'ятний знак 3-го піхотного полку |
Полякам було доручено відтіснити російські частини, що зуміли прорватися
на угорську сторону Карпат через перевал Пантир, а також, оволодівши
перевалами, забезпечити прохід військ через важкодоступний перевал Рогози в Горганах
з метою визволення долини Бистриці від росіян.
 |
| Пам'ятний знак 2-ї бригади легіонерів |
|
16
жовтня 1914 року 1-й та 4-тий батальйони 3-го піхотного полку Легіонів
польських, що діяв у складі ”Карпатської армії” генерала Пфланцер-Балтина, були зосереджені в районі Усть-Чорної (нім. Königsfeld (Кьонігсфелд), угорською Királymező) – Брустури (Brustura, у рад. добу
– Лопухово). 19 жовтня легіонери захопили перевал Рогози Великої (висота 1110
м). Проблемою було провести велику кількість військ з технікою через
важкодоступні гірські райони. Для виконання цього завдання було використане незвичайне логістичне та інженерне
рішення: у стислі терміни (за 50 робочих годин) з долини закарпатської Тересви
на протилежний бік хребта була збудована унікальна дорога, вимощена
чотириметровими колодами. Було збудовано 28 мостів і містків, довжина деяких з
них сягала 50 метрів (!). Довжина віадука, прокладеного вздовж стрімких схилів
з нахилом понад 15 °, сягала 7 кілометрів, для його будівництва було
використано майже 5 000 м3 деревини. Дорогу назвали Шлях Легіонів, а місце, де вона перетнула
вододільний хребет (перевал Рогози) – перевалом Легіонів. Будівництво дороги
розпочали 19 жовтня, а вже 22 жовтня два піхотних полки, артилерія і кавалерія
подолали по ній хребет і спустилися у район селища Рафайлово (нині Бистриця).
З 8 грудня 1914
частина польського з’єднання знаходилася у Воловому (угор. Okörmezö – нині Міжгір’я). Після
майже шести місяців важких боїв в гірських районах, а також екстремальних
кліматичних умов (до -28 °) карпатські підрозділи були на грані виснаження. У
деяких частинах залишилися лише по кілька солдатів…
На Легіоновому перевалі встановлений пам’ятник
полеглим, а неподалік з Закарпатського боку є й невеличкий цвинтар легіонерів.
| 
Каталог статей
