Фото Олени Крушинської, квітень 2008 р.

Церква-музей у Новоселиці ЯК ПОТРАПИТИ: Для того, щоб гарантовано потрапити до церкви-музею, необхідно попередньо зателефонувати директорці, п. Наталії Вамош: +380976414745 і домовитись про дату і час вашого приїзду. Пані Наталія проводить дуже фахову і цікаву екскурсію, тому заплануйте на відвідини церкви мінімум півгодини-годину.

Церква у Новоселиці - одна з найбільш мініатюрних на Закарпатті, але при цьому саме їй пощастило поєднати в собі (і, що важливо, зберегти до нашого часу) стільки унікальних елементів: і бездоганні пропорції, що гармонічно вписані у гірських пейзаж, і автентичні, тонко пророблені архітектурні деталі, від віконних шибок до архаїчного дерев'яного дверного механізму.
Церква Успіння - один з поодиноких закарпатських храмів, де зберігся стінопис, визнана перлина українського монументального мистецтва. І саме в Новоселицькій церкві він зберігся найповніше (конкуренцію може скласти лише церква в Олександрівці). Завдяки цьому церква має статус музею. Напевно, це один з найбільш віддалених від "цивілізації" музеїв, адже Новоселиця знаходиться досить високо в горах, і навіть сама дорога до неї принесе безліч вражень від навколишніх краєвидів.

Фото Карела Кучі (http://kostelyazvonice.wz.cz), травень 2006 р.

Михайло Сирохман пише про Новоселицю:
"У селі, що вперше згадується у записах 1619 року, за щасливим збігом обставин збереглася перша сільська церква – одна з найвидатніших пам'яток українського церковного будівництва. Церква Успіння Пресвятої Богородиці – це архітектурний ідеал. Вона має бездоганні пропорціі й чудово вписана в панораму села. Крім цього, вона повністю розкриває можливості дерева як матеріалу, а матеріал дивовижним чином вертикально вибудовується і набуває форми стріли, летючої конструкції, якимсь дивом прив'язаної до земної поверхні. Це найменша готична церква і водночас найлегша і найбільш динамічна. Гарними пропорційно і фактурно є всі частини церкви: рівноширокі зруби бабинця і нави, вкриті спільним стрімким дахом і охоплені опасанням, маленький вівтарний зруб під високим дахом, струнка вежа з високим вістрям шпиля, що надає храмові нестримного вертикального звучання. Можливо, секрет досконалості криється у розмірах дубових стін, співвідношеннях частин, у кутах нахилу дахів і піддашшя. На південний захід від церкви поставлено дерев'яну каркасну двоярусну дзвіницю, завершену чотирисхилим шатром.

Церква на фото 2006 р. (ліворуч, Томаш Главачек) і 2008 р. (Олена Крушинська)

Цей шедевр не лишився анонімним подібно до багатьох інших. У бабинці зберігся напис про те, що «храм робив Кочалович у 1669 році» Захоплення викликають архітектурні і декоративні деталі церкви. Старі вікна були 33 см заввишки і такі ж широкі. У 1893 році їх збільшили до розмірів 55 на 50 см. Шибки мають стародавню форму – круглі скельця оправлені дубовими рейками. На широких одвірках вирізано блискучу орнаментальну композицію з солярних знаків, «соняшників», «зубчиків» та «мотузків». Уся церква вкрита дубовим лемехом, що надає своєрідної лускоподібної фактури площинам дахів. Нижній ряд лемешів має фігурно вирізані кінці, які створюють цікаве мереживо світла і тіні на масивних брусах зрубів. Декоративне підсябиття вежі має дощату обшивку, прикрашену вирізами у формі тюльпанів.
Враження досконалості підсилюється всередині церкви. В оздоблення інтер'єру вкладено масу зусиль і майстерності. Церква належить до тих, дуже небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по дереву. Збережене малювання ХVII сторіччя є унікальною пам'яткою українського малярства галицької школи, що виконувався в різні роки на замовлення мешканців села.

Фрагмент композиції "Страшний суд". Рай зображено у вигляді ренесансного замку з вежами і бійницями. Унизу під композицією йде напис «Раб божий Юра Петришинъ сее второе пришествие дал змальовати за здравие свое и за отпущение грихов року божого 1662»

Фрагмент композиції "Страшний суд"

Грішники в пеклі. Фрагмент композиції "Страшний суд"

Центральну композицію «Деісусний чин» виконав майстер Іоан Шваньков у 1673 році на замовлення Юри Іващина. У 1676 році Юра Петришин замовив «Страшний суд» (портрет замовника з дружиною та родичами було відкрито під час реставрації), ікону «Святий Миколай з житієм» намалював Францішек Маляр на замовлення братів Яцканичів, а «Страсті» фундував Андрей. З плином часу частина зображень знищилася, частина була перемальована на початку ХVIII сторіччя, коли виконувався останній етап художніх робіт. На початку ХIХ сторіччя на всю східну стіну було набито новий іконостас стилю рококо, що негативно вплинуло на стан розписів.
Історія стародавньої споруди обо в'язково обростає легендами. За однією з них, популярний легендарний персонаж, опришок Пинтя затяв до іконостасу новоселицької церкви свій топір, що є невидимим, і нібито він щороку потроху виходить з іконостасу, а як зовсім вийде, то й Пинтя повернеться. Переповідають, що колись татари пограбували і підпалили церкву, але одному селянинові вдалося погасити вогонь.
Наступна легенда також пов'язана з татарським нашестям. Коли вороги наближалися, люди вирішили закопати дзвін у Йоньковому ярку, але потім не змогли його викопати, бо земля затягла дзвін. Кажуть, що дзвін той дзвонить один раз на сім років і колись люди чули подзвін, але зараз вже забуто той день, коли долинає звук" [М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008].

Частина іконостасу була зображена у вигляді стінопису,
як це нерідко робили у дерев'яних церквах

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М.: Искусство, 1971 г., с.80-82]:

В пяти километрах на юг от Королева поднимается предгорье Гутинского хребта. У подножия одной из его вершин (Фрасино), ореди холмов, сплошь покрытых виноградниками и садами, раскинулось село Новоселица. В центре его на невысоком холме расположен построенный в 1654-1656 годах небольшой храм со стремительно поднимающейся ввысь квадратной башней, увенчанной острым шпилем, вонзающимся в голубой небосвод. Здесь мы встречаемся с первым памятником деревянного зодчества, несущего в себе элементы готики, свидетельствующие о взаимосвязях украинской архитектуры с архитектурой соседних народов - словаков, чехов, венгров, немцев, в частности с немецкой каменной готикой Трансильваиии. Но народные зодчие Закарпатья заимствовали только то, что подходило характеру дерева и что соответствовало их представлениям. Поэтому художественные формы в данном случае неразрывно были связаны с техникой. Исследователь зодчества Марамороша и Трансильвании Г.Ианеску пишет об этих памятниках: «Понимание возможностей, заложенных в свойствах дерева и приемах его обработки, умелая и искусная интерпретация готических образцов помогли народным зодчим Марамороша создать свежие и легкие формы, не имеющие себе равных в камедной готической архитектуре Трансильвании». Высокая двускатная крыша, стройная башня над бабинцем с подсебитьем, шпиль, естественно вырастающий из небольшой восьмигранной крыши, устремленность ввысь всей постройки - все это говорит о том, что храм в Новоселице вовсе не является неуклюжим подражанием, ибо в нем действительно чувствуется дух готики. Большая тень низкого опасанья, темный цвет дубовых бревен придают зданию таинственный вид. Если во внешнем образе Успенской церкви в Новоселице чувствуется напряженность взлета, стремительность, то в интерьере храма, где сохранилось трехчастное деление, воцаряется атмосфера торжественности и покоя. Здесь внимание привлекают несколько старых икон, но наибольшую художественную ценность имеют остатки росписей в нефе, сделанные в 1662 году. Из них хорошо сохранилась только сцена «Страшного суда». Народный художник, не лишенный чувства юмора, использовал эту тему для сатирического изображения пороков общества и тех, кто, по его представлению, заслужил публичного осмеяния. Наиболее интересен «Рай», изображенный в виде ренессансного замка с башнями и бойницами.

[ПГА, т.2, с.178-179]:
Деревянная, построена из дубовых брусьев. Очень маленькая с равноширокими срубами бабинца и нефа, перекрытыми одной крутой крышей. Восточная часть, более узкая и низкая, также прямоугольная в плане, перекрыта отдельной крышей, сливающейся с поддашием над заломом основного сруба. Башня над бабинцем, квадратная в плане, завершается высоким шпилем с фартуком, опирающимся на лодсебитье, декорированное вертикальной шалевкой с порезкой. Все кровли и стены башни покрыты дубовым лемехом. Косяки входных дверей украшены плоской резьбой в виде «веревки», зубчиков и «солнц». Стены и свод центрального объема расписаны во второй половине XVIІ в. художниками галицкой живописной школы и в XVIII в. - местными закарпатскими художниками. Росписи выполнены в технике клеевой живописи. Памятник относится к выдающимся произведениям украинского народного зодчества и живописи. Памятник реставрирован в 1979-1980 гг., росписи реставрированы в 1979-1981 гг. (архитекторы Г.П. Крук, И.Р. Могытыч, художники Г.П.Друзюк, Л.С.Скоп, Н.А. Скрентович, Н.И. Слипченко). К юго-западу от сооружения расположена колокольня каркасная, прямоугольная в плане, двухъярусная. Дубовые конструкции каркаса в двух ярусах вертикально ошалеваны досками. Нижний ярус расширен. Шатровое завершение колокольни и вынос крыши перекрыты лемехом. В шалевке верхнего яруса прорезаны овальные голосники (по одному с каждой стороны колокольни).

Матеріал з http://www.derev.org.ua/zakarp/novoselytsia.htm

Подяка автору вказаного сайту Олені Крушинській за наданий дозвіл на розміщення матеріалу.