Головна
 
Хижанські вечорниціП`ятниця, 07.08.2020, 23:37



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [15]
Тут розміщуємо новини загально-сільського значення
Cтатті [22]
Різнопланові матеріали про с.Хижа
Громада, місцеве самоврядування [2]
Повідомлення органу місцевого самоврядування, інші матеріали, що зацікавлять всю громаду села
Історія [55]
Матеріали про історію села
Книга памяті [3]
Матеріали про наших земляків, що відійшли у вічність. Збережемо память про них для нащадків.
Цікаве про Закарпаття [29]
Тут можна добавляти різнопланові цікавинки про наш край, які будуть доречними в контексті сайту

Статті (додана)
Історія закарпатського села, яке живе одночасно у 2-х країнах (0)

СТАТТІ (випадково)
1939 рік, квітень. Копії свідоцтв про народження, одруження мешканців с.Хижа (Кіштарна, Kistarna) - на угорській мові (0)
Водяний млин у приселку Млиновиця (0)
Гроші на території дорадянського Закарпаття (2)
Особливості народного одягу мешканців села Хижа (0)
Виявляється, в історії існувало старословянське племя хижан!!! (1)

ФОТО (ДОДАНЕ)

ФОТО (випадково)

ВІДЕО (додане)
У селі Хижа на Виноградіщині досі підтримують ткацьку справу (0)

ВІДЕО (ВИПАДКОВО)
Березень, 1940 року. Лижний трамплін біля Воловця (0)
Кінофільм "Табір іде в небо" знімався у Виноградові (0)
Грудень, 1939 року, Закарпаття. Заготівля новорічних ялинок (0)
Закарпатський народний хор (1964 рік) (0)
Японців зацікавила культура волоського краю Закарпаття (0)

Головна » Статті » Історія

Печатка села 1907 року. Інші печатки, листівки та поштові знаки Севлюшського комітату


Печатка села Хижа (Кіштарна, Kistarna), 1907 рік.

___________________________________________________



Печатка і штампи Великої Тарни, Нодь Тарни, Тарна Маре (1943 рік) - сусіднього з Кіштарною села (зараз румунського), до якого  Кіштарна відносилася адміністративно.
___________________________________________________________________




Марки і поштові штемпелі Нодь-Севлюша (Угоча, зараз м.Виноградів) 1874-1899р.р.
_____________________________________________________



1900. Turul 10 f NAGYSZÖLLÖS
_____________________________________________________


193.. Kárpátalja. Királyháza képeslap, cseh bérmentesítéssel, kétnyelvű bélyegzéssel
_____________________________________________________



1841. Ex offo, kézírásos Magyarkomjáth - N. SZÖLLÖS - Ungvár

_____________________________________________________


1934. Kárpátalja. Képeslap KRALOVO kétnyelvű bélyegzéssel
_____________________________________________________



1941. Kárpátalja. Királyháza képeslap kétnyelvű bélyegzéssel
_____________________________________________________



1942.08. Kárpátalja. Képeslap KIRÁLYHÁZA - DEBRECZEN - BUDAPEST mozgóposta bélyegzés
_____________________________________________________



1921. Kárpátalja. Nagyszőllös képeslap ritka bérmentesítéssel
_____________________________________________________



15 жовтня 1875 року. Листівка, відправлена з Нодь Севлюша (UGOCSA) до  Дебрецену (Debreczen), зараз - Угорщина.
_________________________________________________________________



1875 рік. Поштовий штемпель FEKETE ARDO (Чорний Ардов, зараз - с.Чорнотисово Виноградівського району)
_________________________________________________________



1875 рік. Поштовий штемпель TISZAUJLAK (зараз - с.Вілок Виноградівського району)
_________________________________________________________



8 серпня 1892 року. Телеграма з Мукачево (MUNKÁCS) до Nagyszőllős (Нодь-Севлюш, зараз Виноградів)
______________________________________________________________



Печаті і герби Виноградівщини: Виноградів, Королево, Шаланки, Чорнотисово



Написав Яків Штернберг, професор УжДУ   

Герб ВиноградоваВиноградово (до 1946 року Севлюш) належить до населених пунктів, які мірками нашого краю можна віднести до міст середньої величини, що мають, так само як і Хуст та Берегово, населення 25-30 тисяч чоловік. Уперше Севлюш згадується в латинському документі 1262 року в формі "Зеулеус" як «королівське місто» (villa regalis). Назва поселення від угорського слова «Szolos» - Виноградово, а Севлюш співзвучне слово. Оскільки в 1262 році це було вже королівське місто, треба гадати, що виникло воно набагато раніше, і є населеним пунктом, котрий раніше від інших поселень краю (Мукачево, Берегово, Ужгород) одержав статус міста. Справді, місто у XII—XIII століттях входить до королівського помістя із центром у Королеві. Тут були мисливські угіддя, куди королі поселяли лісничих, єгерів, сокольиичих і рибалок. Королівські міста користувалися різними привілеями.

Наприкінці ХІІІ століття власник Севлюша і його околиць, Беке Боршо спорудив тут замок Канков, однак оскільки при зміні династії на початку XIV століття і, як й інші феодали регіону, виступив проти короля Карла Роберта, і замок був зруйнований.

 

У кінці XIV століття Севлюш і навколишні володіння з центром у фортеці Нялаб (поряд із Королевом) були подаровані П. Перені, який відзначився у битві при Нікополі (Болгарія) проти турків у 1396 році. Із часом рід Перені прибрав до рук майже увесь Угочанський комітат, його представники стали головними ішпанами (жупанами) комітату.

Занепад міста був зумовлений ще й тим, що з розпадом Угорської феодальної держави після поразки, якої зазнали від турків у битві при Могачі (1526), Севлюш опинився на кордоні Трансільванського князівства. Тут відбувалися сутички між трансільванськими (семиградськими) князями і Габсбургами і через якийсь час (у 20 - 60-х роках XVII століття) весь регіон опинився під владою трансільванських  князів. В останній третині XVII і на початку XVIII століть тут розгортався рух куруців, що охопив усю країну із 1703 по 1711 роки. Останнім відзвуком цих подій було вторгнення татаро- турецьких полчищ у східну частину краю в 1717 році.

За даними Географічного словника Угорщини, у 1839 році у Севлюші проживало 2018 жителів, із них 1002 греко-католики, 341 - римо-католик, 425 - реформати і 150 євреїв. На кінець XIX століття кількість жителів збільшилася у два з половиною рази і становила 5743 чоловіка. Ще через піввіку (у 1944 році) у Севлюші налічувалося 2467 будинків і 13331 житель.

Севлюш — значний культурний і релігійний центр краю. - У фортеці Канков, відновленій на початку XVI століття, був заснований католицький орден францісканців, який у 1556 році із поширенням реформації розігнали, а фортецю розорили. Потім, через піввіку, з настанням контрреформації, монахи повернулися, у центрі міста були побудовані монастир і церква, які, перебудовані, збереглися і по сьогодні. Навпроти стоїть костел XIII— XIV століть (донедавна тут був склад) — один із цікавих пам'ятників архітектури Закарпаття. Цінним пам'ятником світської архітектури краю є замок Перені у стилі бароко (XVII століття). У 1989 році тут була встановлена-меморіальна дошка на честь Жигмунда Перені (1780 - 1849) - однієї з видатних постатей революції 1848 -1849 pp., страченого Габсбургами. Через дорогу стоїть будинок, у якому у дитинстві жив з матір'ю-вчителькою один з найбільших музикантів нашого століття Бела Барток (1881- 1945). У місті провів останні роки життя видатний угорський художник Імре Ревес (1859 -1945). Севлющина — батьківщина ряду видатних діячів русино - української культури краю. У Ком'ятах народився видатний поет Юлій Боршош - Кум'ятський (1905 -1978), уродженцем цього ж села є інший закарпатський поет Михайло Попович (1908 -1956). Село Карачин - батьківщина відомого діяча культури Росії початку XVIII століття, педагога і дипломата Івана Зейкана, який після смерті Петра І повернувся на батьківщину.

Печать і старий герб ВиноградоваСтара печать Севлюша не виявлена. Знайдено старий герб, невідомий місцевій громадськості. На ньому на сріблястому фоні зображено три зелені листки винограду і стільки ж золотистих грон.

На гербі міста кінця XIX століття цей же мотив, але в іншій інтерпретації. На сріблястому фоні селянин-виноградар у характерному вбранні того часу тримає в правій руці три виноградні грона, його одяг синього кольору, фартух — сріблястого, грона золотисті, листок і грунт — зелені. Дещо відрізняється від цієї емблеми герб, затверджений у 1908 році. Тут виноградар в одязі угорського гусара, що тримає в руці одне велике гроно винограду. Це зображення - на печаті міста 20—30-х років, де поряд з чеським написом можна прочитати і незовсім грамотний український текст: «Уряд громадский Севлюшъ».

ГЕРБ КОРОЛЕВА

Герб КоролеваМинуле Королева тісно переплітається з історією Севлюша, з домінією Перені, центр якої знаходився тут. Згадується воно вперше у 1262 році. Зведена поряд із селом фортеця Нялаб згадується в 1315 році. У 1672 році фортеця була висаджена в повітря за імператорською вказівкою, через побоювання, що вона може бути використана повстанцями-куруцами. Із 1530 року в замку Нялаб перебував як учитель дітей Перені канонік Бенедек Ком'яті, який саме тут зробив переклад угорською мовою частини Нового Завіту. Цей переклад, виданий у 1533 році в Кракові, — перша друкована книга, випущена угорською мовою.

На кінець першої чверті XIX століття у Королеві — 98 будинків і 715 чоловік населення. На кінець XIX століття із будівництвом залізниці число жителів різко збільшилося. У 1981 році у селищі міського типу вже було 1947 будинків і проживало 6856 чоловік.

На гербі Королева 80-х років XIX століття умовне зображення фортеці і церкви, що стояла навпроти неї. Від неї справа вліво летить голуб, який символізує в релігійній емблематиці святий дух. Тут же ніби витає в повітрі риба, яка символізує рибні багатства Тиси. Фон щита сріблястого кольору, а грунт - зелений.

ВИЛОК

Вилок уперше згадується в латинському тексті 1304 року. Тут він названий по-угорськи як нове поселення біля Тиси. У 1417 році в селі були побудовані склади для солі, що перевозилася з Мараморських шахт Тисою і тут перевантажувалася на підводи. Вилок занепадає у другій половині XVI - XVII століття в обстановці безперервних воєнних дій. Населення села брало активну участь у повстанні куруців, виставивши в 1703 році 51 воїна.

Герб Вилока Тут на березі Тиси у липні 1703 року повстанці здобули першу перемогу, зумівши подолати водну перешкоду. Встановлений на початку нашого століття монументальний пам'ятник на лівому березі Тиси, знесений після 1945 року, був заново побудований і урочисто відкритий у липні 1989 року.

Із будівництвом залізниці і появою невеликих промислових підприємств на кінець XIX століття кількість жителів подвоїлася. Станом на 1944 рік у Вилоку— 621 будинок і 3502 жителі.

Депортація весною 1944 року єврейського населення, а потім восени того ж року - угорських мужчин у віці 18-50 років призвела до сумних демографічних наслідків. Лише в 1981 році кількість населення досягла позначки 1944 року.

На гербі Вилока другої половини XIX століття зображено човен, схожий на ті, котрими перевозили сіль із Марамороша. Справа — людська постать, зліва — герб Габсбурзької імперії, а посередині — герб Угорщини. Фон щита сріблястого, людська постать червоного, а смужки знизу сріблястого і синього кольорів.

ЕМБЛЕМИ ШАЛАНОК

Герб села ШаланкиЦі два населені пункти, котрі в минулому користувалися статусом містечок, нині стали селами. Їх жителі займаються переважно сільськогосподарською працею.

Шаланки згадуються вперше в латинському тексті 1332 року, а в документі 1414 року вони названі містечком. Жителі села брали активну участь у повстанні 1703 - 1711 pp. Саме тут розігралась остання дія народного руху. В лютому 1711 року скликана тут нарада висловилася за відмову прийняти імператорські умови миру і уповноважила вождя руху виїхати в Польщу для зустрічі з Петром І з метою добитися військової допомоги. У ці дні тут знаходився і молодий паж Ференца Ракоці II, майбутній класик угорської літератури Келемен Мікеш (1690 - 1760). Із криниці на околиці села він, за народними переказами, носив воду своєму господареві (у народі її називають криницею Мікеша).

Герб XVIII століття зроблений за канонами дворянської геральдики. У центрі щита, обвитого декоративним вінком, три зуби дракона. Грифи, двоголові орли, дракони та інші міфічні істоти — неодмінні атрибути класичної геральдики. Вінчає герб дворянська корона. Латинський напис на печаті навколо герба гласить: «Печать містечка Шаланки», Виявлено також давнішу печать (XVI або XVII століття). На ній теж зуби дракона, та значно примітивніше виконання малюнка.

ЧОРНОТИСОВО

Чорнотисово (до 1944 року Чорний Ардів) згадується вперше в латинському документі 1295 року як королівське містечко. Назва «Чорний Ардів» походить від річечки з тією ж назвою. Словом «ардо» позначали такі поселення, де мешкали охоронці лісу. Примітністю Чорнотисова є римо - католицький костел, апсида якого побудована в ХІІІ столітті в романському стилі (так само, як і знаменита ротонда в Горянах). Неф церкви в готичному стилі. Чудові фрески цього ж періоду загинули під час реставрації костела в 1909 році і частково збереглися лише їх репродукції.

Станом на 1826 рік у Чорному Ардові було 158 будинків і 1304 жителі. У Географічному словнику 1839 року він фігурує як «містечко з угорським і руським» населенням, а кількість жителів дається лише 895.

Як містечко Чорнотисово мусило мати і печаті, і герби, та їх нам не вдалося виявити. Знайдено лише печать періоду революції 1848 -1849 pp. На ній — напис «Угочанський комі-тат. Чорноардів. 1849». Такі ж спрощені печаті мали в цей час й інші населені пункти Угочанського комітату, та більшість із них володіли й іншими печатями.

Із публікацій в газеті "НЗ", 1991


З сайту "Колиба"
http://www.kolyba.org.ua/geraldika/2309-gerald4
Категорія: Історія | Додав: arvidas (12.01.2011)
Переглядів: 2259 | Теги: історія, печатки, марки | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Про батьківщину

Дідова колядка

Поговориме?

Поглядати (сайт)

Поглядати (теги)

Наші у скайпі?

Свята, празники
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

До нас зазирають

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright М.Ісаєвич © 2020
Зробити безкоштовний сайт з uCoz