Нариси історії Виноградівщини: Хижа – там, де оті хижі (версія І.Біланчука) - Історія - Каталог статей - Хижанські вечорниці
Головна
 
Хижанські вечорниціСубота, 03.12.2016, 13:33



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [14]
Тут розміщуємо новини загально-сільського значення
Cтатті [21]
Різнопланові матеріали про с.Хижа
Громада, місцеве самоврядування [2]
Повідомлення органу місцевого самоврядування, інші матеріали, що зацікавлять всю громаду села
Історія [55]
Матеріали про історію села
Книга памяті [3]
Матеріали про наших земляків, що відійшли у вічність. Збережемо память про них для нащадків.
Цікаве про Закарпаття [29]
Тут можна добавляти різнопланові цікавинки про наш край, які будуть доречними в контексті сайту

Статті (додана)
Нариси історії Виноградівщини: Хижа – там, де оті хижі (версія І.Біланчука) (0)

СТАТТІ (випадково)
Закарпатська Хижа відсвяткувала 380 років (0)
Згадки про с.Хижа (Кіштарна, Kistarna) в історичних джерелах (2)
Вітальні листівки від земляків з Америки (1972-73рр.) (0)
Фахівці повернули річку Холт на Закарпатті у потрібне русло (0)
Дещо з історії околиць нашого села (ч.2) (0)

ФОТО (ДОДАНЕ)

ФОТО (випадково)

ВІДЕО (додане)
Наша бисіда. Михайло Батин з Хижі (0)

ВІДЕО (ВИПАДКОВО)
В Закарпатті зняли документальний фільм про найбільший метеоритний дощ Європи (0)
Винний фестиваль "Угочанська лоза - 2012" (м.Виноградів) (0)
Історія Пласту на Закарпатті (0)
Про фестиваль в с.Новоселиця у 2009 році (0)
Фестиваль виноградарства та виноробства м.Виноградів, 2010 рік (1)

Головна » Статті » Історія

Нариси історії Виноградівщини: Хижа – там, де оті хижі (версія І.Біланчука)

Розділили село ще за Чехословакії в 1921 році. Під час поділу території люди плакали, кричали, обурювалися. Було за що.

Будинки деяких господарів опинилися на одній стороні, а землі, сінокоси, ліс - на іншій. Трагедією стали роз’єднані сім’ї, родини.

До 1946 року – Мала Тарна. Село розташоване за 18км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Королево. Хижа розмістилася в передгір’ї на відрогах Гутинського хребта на україно-румунському кордоні, який розділив село на дві частини – українську і румунську. За кордоном знаходиться село Велика Тарна (Тарна Маре).

У 1946 році закарпатську частину перейменували на Хижу. Розділили село ще за Чехословакії в 1921 році. Тоді Оклі, Фертешолмаш і Велика Паладь відійшли під юрисдикцію Чехословакії, взамін румунам віддали Бочков, Комловш, Сухий Потік і Велику Тарну. Як це часто буває при поділах, село розрізали по- живому. Щоб люди не втратили родинні зв’язки, уряди Чехословаччини та Румунії в районі села Гудя відкрили у 1922 році пропускний пункт, який діяв до 1939 року. За радянського періоду і мови не могло бути про його відновлення.

У роки незалежності в селі Хижа був відкритий пішохідний пропускний пункт спрощеного перетину кордону, селянам видавали спеціальні перепустки для 36- разових відвідин Румунії. Але в 2005 році річечка Холт, яка перетинає село, під час повені знесла місток, що з’єднував дві держави. З тих пір хижани про родинні зустрічі лише згадують.

Перша письмова згадка про село в 1629 році. Але воно існувало і набагато раніше. Адже, як відомо, в першій половині ХУІ століття утворилося самостійне поселення Мала Тарна, шляхом відокремлення високогірної частини Тарни, і з цього часу материнське село стало носити назву Велика Тарна. Перша письмова згадка за Тарну датується 1430-м роком. Тому можемо вважати, що і Мала Тарна (пізніше Хижа) існувала на той час.

Походить назва села Тарна від слов’янського слова ТРН – ТРНАВА, що на українській означає терен, відомий всім кущ з дикоростучими плодами. Що стосується слова Хижа, то ще в давніші часи Малу Тарну місцеві жителі називали Хижі.

Побутує такий народний переказ. Село Тарна містилося біля підніжжя гір. В одній із сімей народилася дитина. Жорстокий пан заставляв молоду маму разом із іншими відробляти панщину. Коли дитя занедужало, чоловік взяв жінку з дитиною і піднявся вище в гори, побудувавши там у нетрях хижу. Через деякий час і інші жителі, які були замучені паном, піднялися до того чоловіка, збудувавши свої помешкання біля його хижі. Потім у селі, коли потрібно було визначити орієнтир, говорили: «Там, де оті хижі!» До речі, в чехословацький період село так і називалося – Хижі.

Із самого початку існування село належало нялабській домінії баронів Перені. Для прикладу, в 1638 році спадкоємці барона Імре Перені володіли в селі чотирма половинними кріпацькими наділами та одною третиною кріпацького наділу, одним невизначеним та одним покинутим наділами. Вже в 1775 році член сім’ї Перені Йокоб має сім кріпаків, трьох желярів і одного желяра без житла; Імре - шість кріпаків і одного желяра; Шандор – двох кріпаків; спадкоємці графа Яноша Телекі мають одного кріпака.

Цікаво, що в списках 1775 року, підготовлених під час проведення урбаріальної реформи, знаходимо прізвища, які і тепер зустрічаються у жителів села: Палешнік, Пелекач, Прокоп, Тотар, Філеп, Івачко, Палекач, Тімко, Богаш, Коцан, Орос, Товт, Поп. Прізвище Пінтє згадується в 1638 році, а в 1668 році є записи про Сідея Олексу, Крайняя, Вражу, Мушку, Філевича.

У виданому свідоцтві в 1773 році про наслідки місцевого перепису і в річному нотаріальному звіті за 1862 рік мовою жителів села вказана рутенська (русинська).

У 1925 році пройшли кінцеві врегулювання у спірних питаннях по кордону між Румунією і Чехословаччиною. Тоді частина від румунського села Велика Тарна відійшла до Хижі, а відповідна частина її території була приєднана до Румунії.

На околицях села виявлені археологічні пам’ятки ранньозалізної доби: майданчики із слідами виробництва заліза. Ймовірно, Хижа входила до Новоклинівсько-Дяківського металургійного центру. В межах території, закріпленої за селом, є декілька родовищ корисних копалин: камінь будівельний бутовий, пісок, джерела прісної та мінеральної води.

Центр села прикрашають два храми, які відвідують вірники православної та греко-католицької конфесій. У 1751 році згадується дерев’яна греко-католицька церква св. Дмитра в поганому стані, вкрита соломою, забезпечена малими образами та одним дзвоном.

У 1775 році Мала Тарна є філією греко-католицької громади Великої Тарни. Так було аж до 1818 року, а потім з 1818 по 1922 рік – була філією Новоселиці. В 1775 році згадують стару дерев’яну церкву, збудовану парафіянами з могутніх брусів. Струнка мурована церква базилічної форми постала завдяки самовідданій праці і організаторським здібностям місцевого пароха о. Василія Воленського (1863-1894) в 1872 році та працьовитості і жертовності вірників села. Нові дзвони, куплені зусиллями кураторів Василя Філепа, Василя Батина та дяка В. Філепа, посвячені 2 лютого 1937 року.

Двір з кам’яним хрестом в 1907 році оточили кам’яною огорожею. Останній греко-католицький священик, який служив у храмі перед забороною церкви, Мінчич Золтан (1941-1949) возз’єднався з російською православною церквою 6 березня 1949 року. Цього ж року церкву перепідпорядкували Московському патріархату.

Греко-католицька громада відродилася в 1991 році. Греко-католики проводили свої богослужіння біля кам’яного хреста на дворі своєї колишньої церкви, а пізніше - в приміщенні сільської ради.

Влада прийняла рішення в 1994 році про почергове богослужіння у старій греко-католицькій церкві, яке не було виконане через непримириму позицію православних. Щоб виправити становище, було прийнято рішення про будівництво нової церкви для греко-католиків.

Освячення наріжного каменя відбулося в день Великомученика Дмитра в 2002 році. Будівництво розпочали 1 жовтня, кожного дня вірники працювали за будь- якої погоди. У фундамент майбутнього храму о. Юрій Рак заклав капсулу та меморіальну дошку для майбутніх поколінь. Гроші на будівництво збирали серед вірників, благодійниками споруджуваного храму стали завод залізобетонних виробів у Виноградові (директор Ф.Ю.Щербан), Королівський щебзавод (директор В.І.Сергеєв) та спецкар’єр ( П.А.Бродюк), будівельні організації ПМК-78 та Агрошляхбуд, підприємці Ф.Ю.Довжан, О.О.Ісак.

Церква збудована у традиційному базилічному стилі, не дуже відрізняється від старої. Освячення завершеного храму і трьох дзвонів провів владика Мілан Шашік 8 листопада 2005 року. Рівно через два роки він же освятив іконостас. Першими священиками були о. Штефан Іштваник, Олекса Маргітич. Зараз тут проводять богослужіння монахи-редимптористи з монастиря у Королеві.

Як уже було зазначено вище, в 1949 році була утворена православна громада, якій було передано колишній греко-католицький храм. В 1949-1950-х роках громаду обслуговував о. Золтан Мінчич. В радянські часи, особливо в період войовничого атеїзму, православній громаді також було нелегко. Не допускалося збільшення кількості вірників, церква обкладалася великими податками. Було заборонено проводити будь-які будівельні роботи без погодження із державними органами. Доводилося викручуватися.

Як згадує о. Василь Максимишинець, парох хижанської громади, яку очолює з 1984 року, прийняв він храм у запущеному стані. Підлога із кам’яних плоских брил місцями була побита, вищерблена, стіни закіптявлені, на підлозі пласт плавленого парафіну. Іконостас потребував термінової заміни. Наводити порядок доводилося ночами, щоб не бачили ззовні. Так, плитку клали за допомогою ліхтарика, накриваюи його зверху, щоб не було відблисків у вікнах. Іконостас виготовили відомі різьбярі з Приборжавського.

Непросто було перевезти і встановити іконостас. В той час ніхто не брався везти вантажі без супроводжуючих документів. О. Василь прийняв рішення виконати цю операцію вночі з 7 на 8 березня 1987 року, коли, на його думку, міліція не була така пильна. Везли на вантажній машині, зверху засипавши його сіном. Тоді ж, вночі, його і змонтували. За іконостас вірники заплатили 14 тис. карбованців. В той час це була ціна двох легкових автомобілів. Наново помалював церкву художник з Хустщини Василь Фризина. За роботу йому заплатили колосальну суму – 22 тис. карбованців. Хижанські вірники були і залишаються жертовними, згуртованими і дуже побожними.

Є в селі громада євангелістів-назарян. Молитовний дім ними побудований у 2007 році, в якому вони проводять свої богослужіння під керівництвом пастора Пелехача Івана.

У березні-квітні 1919 року в Хижі була радянська влада, яку ліквідували румунські окупанти. В 1922 році була створена сільська організація компартії Чехословаччини, її організатори – А.М.Бордок, П.І.Вража, І.П.Батин.

Згідно перепису населення в 1921 році в селі було 205 будинків, в яких проживало 925 мешканців, в т.ч. 438 чоловіків та 487 жінок. За національністю були 2 чехословаки, 865 русинів, 9 угорців, 38 євреїв; за віросповіданням - 14 римо-католиків, 870 греко-католиків та 38 іудеїв.До села належав присілок Корнет, який нараховував 41 хату.

У період Другої світової війни жителі села Хижі прийняли активну участь в боротьбі з гортіївцями. Так, М.І.Батин був зв’язковим у підпільників Хуста і Севлюського округу, він збирав розвіддані, мав зв’язки з підпільною групою Ф.Потокі. В 1944 році разом з іншими підпільниками його схопили і після тортур розстріляли в липні 1944 року в Хусті.

Після зміни режиму в жовтні 1944 року 29 жителів села мобілізували в Червону Армію, 12 із них загинуло.

В 1948 році в селі був організований колгосп ім. Мічуріна, який в 1960-х роках влився разом із господарствами навколишніх сіл в королівський колгосп ім. Шевченка. В селі розміщувався відділок №4 колгоспу, а пізніше - радгоспу. Розвивалося виноградарство і садоводство. Тваринництво – м’ясного напряму. На території села працював прищеплювальний комплекс по вирощуванню саджанців винограду (більше 2 млн. саджанців на рік).

Уродженець села Іван Петрович Палінчак зробив спробу організувати розлив мінеральної води в промислових масштабах з джерела, яке знаходиться у верхньому кінці села. Свердловина має дебет 80куб. м за добу. Є висновок Одеського інституту курортології: вода за своїми лікувальними властивостями не поступається Шаянській. Справу загальмували відсутність початкових інвестицій і належної дороги до місця видобутку води. Останнє, мабуть, і є основною причиною, бо жоден інвестор не хоче ризикувати своїми коштами, поки немає нормальної дороги, хоча б до Виноградова, а це - 18км шляху.

Зараз в селі проживає 1710 чоловік. Жителі Хижі відзначаються згуртованістю, вмінням мобілізуватися, коли потрібно вирішити проблемні питання, а також бережним ставленням до багатовікових традицій предків.

У цей важкий період життя хижани одними з перших почали виїжджати на заробітки, і що характерно, на відміну від інших, які облюбували Росію і навколишні сусідні держави, їх можна знайти у всіх куточках світу – Іспанії, Аргентині, Англії, а найбільше - у США. Ті, що залишилися вдома, працюють на присадибних ділянках, відгодовують птицю і худобу.

 

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району

Матеріал з сайту http://goloskarpat.info/society/56d45a218193d/

Категорія: Історія | Додав: arvidas (04.10.2016)
Переглядів: 38 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Про батьківщину

Дідова колядка

Поговориме?

Поглядати (сайт)

Поглядати (теги)

Наші у скайпі?

Свята, празники
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

До нас зазирають

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright М.Ісаєвич © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz