Сватання

Зелене листя, білі каштани,
Ой як то сумно як вечір стане.
Любилам хлопця чотири  роки,
Поки не взнали сусіди збоку.

А як узнали розщебетали.
Богдай же вони щастя не мали.
 Ой ви, сусіди, пийте, гуляйте,
Де ходять двоє не розлучайте.
 
У хаті газдиня та парша сусідка .

-Такоє ото, брехливі сусіди. Моя Марічка ходила з твоїм Іванком чотири роки, а сусіди нагворили, ош лінива та й  нич не дам у часть.

-Перебач, сусідко,  пішлисьте сватати,  де  корови та й коні.Не бануй, нич їй не хибит. Вивчилася та типир у банкови робить. До тебе в гості на марседесі приходить. А мій Іванко усе ще на возі коні поганяє. Така в нього доля.
Но айбо, коли прийде твоя Марічка у гості, а я вижу як мій Іванко через городину звідать її:  «Як ся маєш, Марічко?»  Айбо не кажи такоє нікому. Межи ними уже є три діточки, та як ся дузнає невістка? Що буде?

                                                          Стукають.
Заходить  сваха з доньков, інші сусіди, молодь на вечорниці з прялками, вишитьом – хто з чим. Сучуть  мелай, лущать фасулю, прядуть, вишивають, теревенять про всьо на світі.
-Йой, а ми думали…
-Добрий день, кумо,  чи можна до вас на вечорниці?
 -Заходьте, заходьте.
-Айбо я не сама, я  із своєв внучков. Най ся приучат помали коло великих. Вишивати уже знає. Никайте, який красний ручник уже вишила, а прясти най із дівчатами ся навучит.
-Но, де би ся не научила? Буде така читава як ви, свахо. Сідайте та розказуйте, що нового в селі.
-Новин  доста: свадьби ся ладят. Лиш у мого  сусіда, лиш ся типирь недавно побрали, а вже ся розходят, уже й на розвод подали. Каже її стара, аж невістка лінива.
-Ой яка суєта!
-А сякоє ци чулисьте?  У Івана Василищиного були дві дівки, та й доста не файні. Тать знаєте їх. Прийшли якось на днях до них свати із Велятина та дуже ся токмлят на части, тоді газда й каже: «За меншов даю 10 тисяч доларів, а за старшов - 20 тис. А жених на то: що, а май старшої у вас не є?
-О такі ото тепер женихи.  Лиш би їм долари треба та хоть яку би взяли.
-А мій коли ня брав, не треба му було долари. Казав, що так ня любит – без пам’яти.
 -А тепер?
-А тепер каже аж прийшла до нього пам'ять, майже би му тисячі не хибіли.
-А мій і зо мнов уже тиждень нич не говорит. Пишеме собі записки.  Написав він мені на днях: «Збуди ня у 5 часів. Іду в командировку». Встала я рано, а в хижі   така ларма. Ти сяка-така, чогось ня не збудила?! А я йому:  «Пой , пой лиш сюди, голубе». Та вказалам му записку на парні, де написано:  «Вставай, уже 5 часу».
- Ой кумо, у вас яка файна дівка! Ци думаєте її віддавати?
-Та  хотілибисьме на сесі м’ясниці, кіть Бог поможе. Знаєте, легінів типир доста. Ходят. Айбо хто знає  котрий  із них буде ?
- Слухайте, та най вам поворожу. Будете видіти, ци прийдут свтачі та й котрий їй сужений.
 -А нам , а нам?
-І вам, дівочки, лиш якщо у вас є дзеркала.
-Є, ми з собов усе носиме убисьме видвли  якісьме файні.
- А у вас, кумо ци є  свічка та й блюдо?
-Є!
- А тепер слухайте. Треба запалити свічку, покрутити  над свічков руками із дзеркалом та казати: «Дзеркальце, покрутися, а ти, сужений, покажися».
  Дівчата наперебій  крутять дзеркалами. Кричать. Одна одну перебиває.

_________________________________________________________

Р.S.

Буду вам щиро вдячна за поради, коментарі, побажання, які можуть знадобитися усім , кого захоплює літературно-мистецька творчість  І з неї ми черпаємо пізнання  минувшини і нашого бурхливого сьогдення. Все це спонукає любити свій рідний край, нашу неньку-Україну. Свого часу мені дуже часто доводилося виступати з концертною програмою на багатьох сценах школи, села, району та області. Переконана у тому, що масовим поціновувачем фолкльору є близькі великі та малі художні форми. Але їх варто осучаснювати, не вдаючись до примітивізму.

Підготувала Г.М.Ісаєвич