Спозаранку працьовиті господині завелися. Снують по дворах. Метушаться біля котлів, готують смачні волоські страви на молоці, сметані, яйцях, кукурудзяній муці, грибах, сирові, бринзі. Зсипають у чани доспілі сливи та яблука – на леквар. З дерев’яних комодів дістають хустини - терновки, делінки, «англейки», домоткані доріжки, вишивані скатертини, рушники... Молодиці одягають барвисті гаптовані домострої, на підборах чобітки, гарне намисто, все, як диво, приховане від заздрісного ока, що давно увійшло у побут чернян з відголосом прабатьківської етнічної культури, їх невимовлених із сивих давньоліть дум.

Люди у цих місцях осіли давненько. Подейкують, що це серби колись сюди зійшли з Балкан, тікаючи від нашестя турецького іга й залишилися на цих гірських околицях... Прозвали їх волохами. Вони випасали худобу, займалися скотарством. Навіть податки платили м’ясом, сиром, вовною. Інші вважали, що це українці, які стали оборонцями окраїни свого князівства, на землі якого постійно зазіхали половці, литовці, польська шляхта.

Невеличкі ріки Ботар, Плешка, Млиновиця та Тімаш-поток живили вологою ці грунти і вони щедро плодоносили. Зелені гірські схили Фрасина, Банища та Діброви були у густих дубових пралісах. У них ніколи не переводилася багата живність та дичина. Вона привертала увагу угорських королів та місцевих феодалів. І ті наїжджали сюди на лови звіра. Орди хана Батия посягали на ці землі. Але дійшли лише до правого берега Тиси. Повноводна ріка розлила свої каламутні бурхливі потоки і не дозволила чужинцям переправитися на її другий бік.

Добре знав ці місця і філософ, історик та гуманіст, духовник Бенедек Ком’яті. 3 Братіслави (Пожоня) до Королева його запросила родина барона Перені навчати грамоти свого єдиного сина Яноша. Священик, проживаючи в заметі Нялабі, часу не змарнував. У 1533 році з латині він переклав 13 листів апостола Павла та частину Біблії на угорську мову. Ця книга була випущена в друкарні Віктора Ієронімуса в Кракові і стала безцінним надбанням Угорщини. Один з її примірників і досі зберігається в Національному музеї в Будапешті.

Чернянці свято бережуть пам’ять про цю славетну людину ще й тому, що під його орудою у Виноградові, на масиві Виннички на Чорній Горі, у Черні, Рокосові та Тарні, що підпала під Румунію, місцеві селяни заклали унікальні кизилові плантації. У свій час вони рятували людей від епідемії чуми та холери і дали змогу вижити багатьом мешканцям цих околиць.

За Черною знаходиться ще одна диковинка: цілющий біоенергетичний трикутник, провідник позитивної енергії між Землею і Всесвітом. Його силу на собі вперше відчув монах - отець Венедикт (у миру Василь Довбак). У 30-их роках минулого століття він повернувся з Америки. Здобув духовну освіту, висвятився в сан. У Горбках заснував свій скнит. Став добре знаним у краї травником - цілителем. Написав 12-ть рукописних книг про цілюще слово молитви та природних сил землі. Частина з них збереглася, частину спадкоємці його родини вивезли до Сибіру. Отець Венедикт виганяв з людей злих духів, силою своєї молитви і духу зцілював, повертав хворим здоров’я і надію, вселяв живу віру у Творця світла і всієї Вселенної. За довгого віку йому випало побувати на Афонській горі (єдине на землі місці, де зводяться лише святі монастирі і живуть одні монахи). З Греції він повернувся дужим, здоровим, бадьорим і подальше своє життя чесно служив людям, християнській православній вірі.

Поки ми слухали спогади старожилів, місцеві підприємці розклали свій товар. Уздовж обох сторін дороги гості уважно розглядають виставлені на столах вироби народних умільців, прицінюють їхню привабливість, вартість. Тим часом музичний керівник Роман Плиска включає свою апаратуру, підбирає гарні диски. Над селом розносяться чарівні ліричні пісні про кохання, рідну землю, вербу і калину, єдину стежину, яка завжди веде додому. Звучать вони у виконанні славетних співаків Степана Гіги та Оксани Білозір, Івана Поповича та Алли Кудлай, Василя Бокоча та Софії Ротару...Пісні звеселяють дітвору, яка на траві пританцьовує під почуті мелодії, придає гарного настрою дорослим.

На столиках грає кизилове та виноградне вино, на підносах красуються налиті пахощами осені дозрілі яблука, сливи, груші, горіхи, стиглі грона, винограду, на вишиваних рушниках золотяться короваї та хлібини. Увагу гостей привертають вироби 82-річного народного умільця Михайла Івановича Чонки. У склянку місткістю 0,25 літра він помістив необхідні до роботи косареві знаряддя – косу, вила, граблі, серпа та драбину.

З гнучкої лози чоловік майстерно виплів коша для просушування і зберігання взимку качанів кукурудзи.

Зазивно звучать фанфари. Ініціативний і енергійний сільський голова Василь Івашко вітає гостей з 630-ою річницею рідної Черни. Розповідає про досягнення: село повністю газифіковане, приступило до телефонізації домів горян, запровадило вивезення відходів та очистку дворогосподарств від сміттєзвалищ, бореться за озеленення вулиць, зразкову культуру і поведінку, порядок у громадських місцях.

У Черні працюють відділення зв’язку, школа, дитсадок, амбулаторія сімейного типу, чудовий Будинок культури і дозвілля, бібліотека... У селі діє фольклорний колектив. У ньому задіяні 45 юнаків та дівчат. Своїми виступами юні аматори художньої самодіяльності скрашують усі культурно-мистецькі заходи, що проводяться у селі, на Виноградівщині, за межами району та області.

Від односельчан покладаються вінки та квіти до пам’ятника полеглим у роки Другої світової війни землякам. Громадських активістів Черни, членів сільського депутатського корпусу – Марту Світлик, Ірину Росоха, Омеляна Русинку, Ольгу Рейнер, Марту Пантьо, Зіну Нестеренко, Ірину Рацин, Юрія Фрегана та інших нагороджують грамотами та цінними подарунками.

Святкову програму «Любімо своє село, воно в нас єдине, і в серці завжди бережімо його» розпочинають ведучі Тетяна Богаш та Марта Пантьо. Уквітчана зеленню барвінку і рясним цвітом осені, запряжена гривастими вороними підвода з красунею – Чернянською начанкою, яку пильно обері-гають спритні та дужі юнаки у народному одязі, в’їжджає на площу. Гарячими оплесками її радо вітають гості.

Сучасні естрадні пісні виконують Мар’яна Чонка, дует у складі Вікторії Чонки та Оксани Сідей. Під щирі оплески батьків та присутніх на святі гостей на сцені шикуються учасники дитячого колективу «Ягідка» середньої групи місцевого дитячого садка: Анастасія Данилевська, Олександра Регецій, Анжеліка Жолдош, Антоніна Лемак, Тетяна Богаш та Даніелла Федак.

Поки триває концерт, поважне журі оцінює виставлені на огляд начанки. Всі блюда закодовані. Заховані під номерами. Найкращі з них виявить дегустація. Найсмачніші страви приготували господині Ганна Регецій, Ірина Чонка та Марія Тарканій. Найгарніше оформили свої страви Ірина Росоха, Ірина Дербак та Марта Пантьо. Викладач Закарпатського Державного університету Галина Пащук та завідуючий відділом культури та туризму Василь Югас вручають переможцям нагороди та подарунки, розігрується лотерея. Любителів фольклорного мистецтва розважають місцеві та горінчівські троїсті музики, які гарно виконують веселі наспіви, характерні для Хустщини. Для молоді організована дискотека.

Допізна село веселилося, вшановувало поважних земляків. Разом з дорослими співала і танцювала молодь. Бо як зауважила 75-річна Марія Яківна Громовчук, яка у Черні проробила вчителем 45 років:

«Жити на Землі - велике щастя,

Якого ти не помічав,

І пам’ятай, що ти -Людина,

Творець краси і добрих справ!»

Марія КОНКІНА, село Черна - Виноградів

Чернянська начанка - 2008