Головна
 
Хижанські вечорниціВівторок, 30.05.2017, 07:17



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [15]
Тут розміщуємо новини загально-сільського значення
Cтатті [21]
Різнопланові матеріали про с.Хижа
Громада, місцеве самоврядування [2]
Повідомлення органу місцевого самоврядування, інші матеріали, що зацікавлять всю громаду села
Історія [55]
Матеріали про історію села
Книга памяті [3]
Матеріали про наших земляків, що відійшли у вічність. Збережемо память про них для нащадків.
Цікаве про Закарпаття [29]
Тут можна добавляти різнопланові цікавинки про наш край, які будуть доречними в контексті сайту

Статті (додана)
Міжнародний туристичний маршрут “Стежками Пинті” – нова туристична атракція Хустщини (0)

СТАТТІ (випадково)
Серенча з Черни (стаття про сусіднє село з газети-районки) (0)
Богаш-Палінчак Ірина Юріївна (1)
Хижанські діти показали виставу про податки (0)
Дані про перепис населення села у 1869, 1880, 1890, 1900 и 1910 роках (0)
Проблема сміттєзвалища поблизу села Хижа (0)

ФОТО (ДОДАНЕ)

ФОТО (випадково)

ВІДЕО (додане)
Файно про наш народний одяг. Аж повіяло вітром малинької отцюзнини ) (0)

ВІДЕО (ВИПАДКОВО)
Селу - 381 рік (частина 1) (0)
1941 рік. Парад угорських військ в м.Мукачеві та в Будапешті (1)
Листопад, 1943 рік. Відкриття в м.Хуст меморіалу, присвяченого героям І-ої світової війни. (0)
1954 рік. Туристична база профспілок в Закарпатті. (0)
Хроніка Карпатської України (ч.2) (0)

Головна » Статті » Цікаве про Закарпаття

Юрій Жаткович. Замітки етнографічні з Угорської Руси (1896 рік)

Уривки (продовження див. в коментарях)

ЖАТКОВИЧ (Zsatkovics) Юрій Кальман (Псевд.: Zs.Denes, atya; Zsatkovics Denes; 14.10.1855, с.Дравці біля Ужгорода . 25.09.1920, с.Стройне, тепер Свалявського р-ну Закарпатської обл.) . дослідник історії Закарпаття, етнограф, священик, письменник, літературознавець, перекладач, член НТШ (Львів). Із сім.ї вчителя. Навчався в Ужгородській і Велико-Варадинській гімназіях, 1881 закінчив Ужгородську богословську семінарію. Служив священиком у селах Великий Раковець, Іза, Стройне. Писав угорською мовою та .язичієм.. Вивчав церковну історію й етнографію Закарпаття. За працю .Влияние ягерских епископов

и борьба против него в Мукачевской епархии. був обраний членом Мадярського іст.т-ва (1884). Друкувався у .Листку., .Місяцесловах. (Ужгород), .ЗНТШ. (Львів) та в угор. періодиці.

Автор першого в Угорщині .Короткого нарису української літератури. (Маgyаг Szemle. . 1900. . 26. . 302-305.l) та .Короткої історії руської літератури до татарської навали. (Кереs Сsaladi Lapok. . 1897. . 25. . 288-290.l). Переклав угор.мовою окр.тв. М.Вовчка (1897), Ю.Федьковича (1898), І.Франка (1902), відомий протест зах.-укр. культ. діячів .І ми в Європі. (1896), на укр. мову з угор. . меморіал Е.Егана .Економічне становище руських селян в Угорщині. (Львів, 1901). Підручники Ж. для закарпат. укр. шкіл було заборонено; лише три з них (з географії, історії та сусп.наук) 14 разів перевидавалися словац.мовою. Багато творів Ж. лишилися неопублікованими.




Подїл угорських Русинів.


Русинів угорських можна дїлити по тому, де живуть, яким говором говорять і які ріжницї в звичаях мають. Бідерман дїлячи їх по місци замешканя, розріжняє дві полоси. Той подїл однакож не зовсїм точний, бо обі полоси тягнуть ся не лиш через Марамарошську, Берегську і Унґварську вармедь 1), але також через Земплинську, Шаришську і Спішську Ріжниця між жителями гір і рівнин на перший погляд впаде в очи. Однакож хто добре приглянесь житю Русинів, побачить, що між тими двома полосами є ще й третя, що сполучує в собі ріжницї двох перших; она займає середну часть руської землї і є о много меньша так від північної, як полудневої. Найчастїйші її типи виступають в округах Салявськім і Березницькім.

Ті Русини, що живуть на рівнинї, звуть північних своїх братів Верховинцями. Ті, що живуть в середній полосї, сердять ся коли їх звати Верховинцями, а то тому, що самі Верховинцї прозивають їх Бляхами або Дичками. Бляхами прозивають їх тому, що курять з таких піп 2), котрі до половини обвиті бляхою; Дичками знов тому, що они часто голодують і часто лиш дикими грушками живють ся. Жителї північної і середної полоси не дуже симпатизують з собою, бо уважають себе з осібна за дуже мудрих, а сусїдів за дуже дурних.

1) Сл. мад: округ, комітат; 2) люлька.

Жителїв полудневої полоси звуть Долїшняками, частїйшеж Намуляками, тому що вода з гір на їх рівнину наносить багато гною і чорнозему.

Найлїпше дасть ся розріжнити сей подїл на полоси по тім, що де родить ся; в полуд. пол. родить ся озиме жито і пшениця; в серед. пол. родить ся лиш яре жито і пшениця — головний продукт жителїв сеї полоси становить тенґериця (кукуруза); в північній же полосї дуже рідко можна здибатись з ярим житом і пшеницею, з тенґерицию зовсїм нї, а головний продукт становить там овес. /2/

Що до говору то дїлять Русинів на Лемків і Лишаків. Лишаки живуть лиш в Марамороши і в тих селах Берегської і Уґочанської вармеди, що сусїдують з Мараморошом. Решта Русинів належать до Лемків, котрих проте багато більше. Лишаки уважають себе за лїпших від Лемків і поглядають на них згорда. Що до говору можна ще й подїлити Русинів по тому, як виговорюють корінну букву „о". Верховинцї виговорюють її як і пр. кінь, піп, міст; жителі полудневої полоси Мараморошської і Унґварської вармеди, дальше жителї Уґочанської вармеди виговорюють ту букву як „у", пр. кунь, пуп, муст; жителї дальшої части полудневої полоси і середної Берегської вармеди виговорюють її як нїмецьке „ü", пр. пüп, кüнь, мüст; вкінци ті Русини, що живуть коло Словаків, виговорюють ту букву зовсїм чисто, отже: конь, поп, мост. Слово „що" виговорюють також не однаково; в Марамороши і майже в цїлій північній полосї кажуть „що"; в Уґочанській вармеди і Берегській середної і полудневої полоси кажуть „што"; в иньших місцях кажуть то „шо", то „со".

Русини підлягають впливови ріжних сусїдних народів і приймають від них не лиш дещо з мови, ноші, але і з звичаїв. Вплив мадярський найбільше видний в полудневій полосї Уґочанської, Берегської, Унґварської і Земплинської вармеди. Вплив волоський найлїпше видний в всхідній части Марамороша і Уґочанської вармеди. Вплив словацький найбільше видний в Шаришській і Спішській вармеди.

Звідки угорські Русини діставали церковні книги?

По церквах угорських Русинів ще нинї можна бачити багато писаних книг. Звідкиж они брали ся? Писали їх вандрівні писарі, про котрих ще нинї задержала ся память між народом. Писарів тих прозивано чорнокнижниками, а то від чорної книги, яку завсїгди такі писарі з собою носили; з тої книги робили они відписи, що по селах зіставили. Були они або черцями, що поутїкали з монастирів, або сьвітськими людьми, що набрались більшої науки в монастирях.

Коли такий чорнокнижник зайшов у село, відшукував наперед куратора (старшого брата) або бирова (війта), бо знав, що їх громада слухає і що лиш при їх помочи може щось осягнути. Коли церкві треба було якої книги, тодї на просьбу чорнокнижника скликував бирів або куратор громаду, розповідав, про що її скликав і звідав чорнокнижника, щоби хотїв за свою роботу. Чорнокнижник просив вперед, щоби оселю мав у бирова або куратора і щоби там по очереди приносили їсти з села. За тим просив трохи готових гроший, а надто тенґерицї, крумплїв 1),

1) Картофлї, бараболї. /3/



вівса, ягняти, цапяти, причім міркував завсїгди, що громада найлекше моглаби дати. Коли по довгій спірцї полагодили ся і за кватирю і за платню, пили могорич і другого дня забирав ся чорнокнижник до роботи. Що такий чорнокнижник був все осьвіченим чоловіком, а надто сьвітовиком, то все умів легковірність людий для свого хісна використати. Він розказував, що може з книжок виявити, що було і що буде, а селянин вірив і попавши в який клопіт зараз удавав ся до чорнокнижника на пораду, котрої удїляв чорнокнижник, річ природна, не за дармо. Приміром сього послужить така казка 1).

Раз єден чорнокнижник прийшов понад вечір до села і пішов до бирова, аби у нього на ніч припросив ся. Бирова не було дома, пішов на вошар 2), а молода бирівка 3) нехотїла чорнокнижника пріяти і лиш на велику просьбу полївила 4), аби уклав ся на оборіг спати. Но голодного чорнокнижника ни імав сон, бо як кажуть, і циганин, докіль голоден бив, 5) сїм раз молив ся, а не годен бив уснути; якже наїв ся, серек першої молитви уснув. Та за то добре було му видїти, што ся дїє у хижі. А бирівка дуже добре дїло строїла, бо іспекла курицю, принесла із коршми паленку 6) і білий колач і вшитко 7) розклала на застелений стіл. Чорнокнижник побожив би бив ся, ож 8) бирівка ґазду собі чекать із сими лякітками і ледви чекав, оби бирів прийшов домів і оби так і він повечеряв із бировом. Не довго било му чекати, бо у малий час учув, ож кось у карбач 9) лускать і увидїв, ож віз повертать у двір. Пуд сим часом чорнокнижник глипнув раз ід хижі, бо чудовав ся, ож бирівка ни біжить оперед ґазди собі. Но што увидїв? Бирівка пильно запрятала 10) вечерю, вагасила сьвітло і легла на постїль. Як бирів привязав воли у стайни, хотїв іти до хижі, але та була замкнена. Аж на великоє дурканя 11) і гойканя утворила бирівка двері, а сердитого ґазду тим утихомирила, ож она цїлий день наробила ся і так на перший сон твердо уснула. Чорнокнижник онь 12) тепер упознав, ож яка бирівка челядина і за ото ізлїз із оборога, зайшов до хижі і як ся чесно поклонив, просив бирова, оби го прияв на ніч. Бирів сердечно прияв чорнокнижника і оби указав честь гістю, а разом і сам погодовав ся, просив вечерю ут жони. Но жона ото сказала, ож іще не днесь не чекала го із далекого вароша 13) і окрім хлїба нич му ни годна дати на вечерю. На се бирів із смутним лицем ото звідав ся ут чорнокнижника, ож штоби тепер чинити? Чорнокнижник уняв 14) із пуд плеча книжку і каже ґаздї: Но утворіть книгу, ота ачей повість нам дашто. Бирів узяв у руки іглу, зажмурив очи і задїв іглу у книжку. Чорнокнижиик утворив книжку і ото учитав із неї, ож на постели пуд заголовком 15) паленка має бити.



1) В поданій низше казцї заховано мову записи; 2) торг, ярмарок; 3) війтиха; 4) дозволити; 5) був; 6) горівку; 7) всьо; 8) що; 9) батіг; 10) сховала; 11) гриміт; 12) доперва; 13) міста; 14) виймив; 15) подушкою.



 Так і било, бо бирів уняв із /4/ пуд заголовка паленку. Но, каже, чорнокнижник, тричі треба утворяти книжку; та задїйте іще раз іглу. На сїм другім містї ото учитав чорнокнижник, ож на полицї колач має бити. І правда, бирів ізняв білий колач із полицї. На третий раз ото говорила книжка, ож на печи є пуд цївков 1) куриця печена; і так било. Бирів хотяй чудовав ся, ож яку правду му учитав чорнокнижник, однакож упознав фіґлї жінки і за ото єще перед вечерьов читаво 2) набив бирівку.

Про всякі фіґлї чорнокнижників прозивають Русини і нинї чорнокнижником такого чоловіка, що грамотний, але разом і скрутний є.


З сайту
http://litopys.org.ua/

Категорія: Цікаве про Закарпаття | Додав: arvidas (24.12.2010)
Переглядів: 1273 | Коментарі: 13 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 121 2 »
12  
Уродини.

Наколи жона почує, що тяжка, дає знати товаришкам і родичкам, бо вірить, що дїтина буде нїма, коли затаїть, що вже тяжка. Чужі люди легко пізнають, котра жона тяжка; тяжкі жони при обходї не ідуть із другою челядю коло церкви і на опровидї не обходять деревище. Коло церкви тому не ходять, щоби дїтина не заходила ся; коло деревища-ж тому, щоби дїтина не була блїда.

Як скоро дає знати жона, що тяжка, так дуже таїть, коли її прийдуть „часи“, бо вірить, що чим більше людий знає, що жона на злогах, тим тяжше буде її родити. Тому й коли пічне у день болїти, терпить кілька годин і не посилає за бабою, щоб лиш люди не видїли, як баба буде йти до хижі і не дізнали ся, що є. Аж по рядови каже ґаздї або матери іти по бабу, а ті ідуть не лиш у потемки, але й крадькома. До хижі у баби не заходять, лиш через возір кличуть, а самі здалека чекають, щоби челядь не пізнала їх і не дізнала ся, кому треба /21/ баби. Коли у хижі є много уверстної челяди, жона іде із бабою у комору або до стайнї і вже аж з дитиною вертає до хижі. Коли жона не годна легко і скоро уродити, тодї баба починає ворожити. Наперед змагаєсь із церкви пояс дістати, а як дістане, опаше ним жону. Коли се не помагає, кладе на землю ґатї ґазли, а жона має тричі переступити через нї. Як і се не помагає, починає її баба водити по хижі: жона має тодї тричі ударити ногою в кожді двері і кождий возір. Коли й по сьому не може уродити, тодї не воду із рота свого ґазди. Як тепер не уродить, посилають по другу бабу, або яку знахорку.

Коли дитина уродить ся, напувають жону сильно паленкою, щоб скоро зчистила ся і щоб не чула болю. Хто первий зайде до хижі, де лежить „шестинедїлька“, возьмуть з нього клебань і аж тогди віддадуть, як викупить його за лїтру, або півлїтру паленки. Тому кажуть коло такої хижі: Не йди там, бо здоймуть ти клебань. Постїль шестинедїльки застелюють наоколо веретами, щоби її чуже челядьня не увидїло.

Дїтину дають хрестити у первий порзний день; у пісний день хрестять лиш дуже слабу, коли боять ся, щоб не вмерла. Причина того така, що вірять, що охрещена дїтина в пісний день, нїколи не буде богата.

Декуди кличуть лиш пару кумів, декуди знов по дві, три парі; останне дїєсь особливо там, де куми приносять шестинедїльцї їсти. У первий порзний день по хрестинах збирає кума те, що через ніч наварила і несе у поряднім убраню до шестинедїльки, де у єдно гостять ся. У гідний час приносить пів лїтра паленки, білий колач, варену курицю, рішкашу у молоцї і рототу; у говіня окрім паленки і колача несе гриби смажені у олїю і паленята з олїйом. Отець дитини нераз по хрестинах гостить кумів паленкою і хлїбом, але не у себе дома, але у коршмі або якого кума. За кумів кличуть по ряду товаришів батька і товаришки матери. У Марамороши кличуть первій дїтинї за батечка (нанашка) старосту, тому зовуть його „вінчальний кум“. При хрестинах куми не дають дїтинї крижми, лиш ширинку або дараб біленого полотна. Доперва як дїтина має 1½ року, несуть куми „пуд крижму“ себто одну сорочку, за котру їх мало погостять. Коли дитина дійде до 7 лїт, тодї несуть вже крижму, т. є. чоботи і дївцї — сукман, плат, ширинку, хлопцеви — сорочку і клебань; і знову погостять ся. Батько і мати мають кумам навернути крижму, по їх же назві мають „колачі вертати“. Вертають їх тим способом, що несуть кумам за крижму гроші або зерно і читаво погостять ся. Коли дїтина умре, а крижми ще не дістала, то куми мають її прибрати.

Хоч по закону церковному жона аж по 40 днїв має уводити ся, то однакож часто буває, що нужда присилує її вже в 10 — 14 днїв іти /22/ на уводини. По уводинах кладе мати дитину на поріг церкви, або перед царські двері, щоб она не була плаксива, але тиха як поріг. Місцями змагає ся жона сама замикати церков по уводинах, рївнож щоб дїтина була тиха, або щоб у неї більше дїтий не було. Не уведеній жонї не свобідно по двору ходити, бо град вибє царину. Коли первий зуб випаде дївцї, мати верже його до церкви і каже: так би за тобов сватачі ходили, як люди до церкви.


11  
Хороби.

Коли мала дїтина має злу хворобу, покладуть її на землю, прикриють коритом, батько стане на однім боцї на колїнки, а мати на другім і побожать ся, що дїтина їх є. Чинять се тому, бо гадають, що нечистий дух мучить дїтину і хоче її від них взяти.

Коли дїтина має кольку, мастять иедом лист з дугану (тютюну) і прикладають. Коли хлопець поболїє ся і не годні йому дати ради, тодї прирікають собі, що як виздоровіє і підросте, мусить сироту за жону взяти. Таких хлопцїв називають проданими і майже в кождім селї можна їх найти. Слабовиті дїти купають у муравлиню.

Уверстну челядь гоять домашними лїками, коли поболїє. На хертику — дають пити із пса масть або їсти із пса мясо. На франця — парять хорого у „сучій“ купели, помішаній- з „курячою“. На кольку — кладуть на ребро товстий, чорний папір, насмарований медом, а коли то не помагає, хрін і піявицї. На жовтачку — їдять коровляче мясо, пють воду із воскового пугара і просять сьвященника, щоби їм позволив тричі попозирати у чашу. Кого очи болять, просить сьвященника, щоби йому пустив трошки мира у очи. Раки гоять старим свинським салом або заячим; декуди гоять їх медвежою або борсуковою мастю. Пухленину із таким каменем сукають, через котрий гадина проїла ся. Найбільший же домашний лїк — є паленка, бо ледви є така хвороба, на котру не давали би її пити або нею мастити.

Коли хто у квас (купіль) хоче іти, дає у перед знахаркам собі квас зміряти. Його міряють двояко: а) Із кождої керницї, в котрий хворий хотївби купати ся, беруть повне горнятко води і кладуть на ніч у возір. У котрім горняти прибуде води, та керниця поможе хворому. б) Наливають у блюдо чистої води, а на крису блюда кладуть тілько куснїв хлїба, із кілько керниць хотять знати воду. Відтак беруть іглу на нитцї, держать над серединою блюда близко води і до котрого кусника ігла похилить ся, та керниця поможе хворому.

Коли хто хворий, а не знати, що йому хибить, тодї думають, що його „пудоляли“. Другого так підливають: хворий бере мало сьвяченої проскури, сьвяченої пшеницї, мало мотузя від дзвонів і коріня, то зварять /23/ йому у новім горшку і він вильлє той плин на себе так, щоби вода з тими річами збігла назад у горня. Те горня вивержуть на путь, а хто перший ступить на нього, того імить ся хворота.

Як кому відойме руку або ногу, думають, що він вступив у зьвіздопадь, бо хто у ню ступить, тому мусить щось відняти.

Коли не вміють в дома помочи, тодї ідуть до ворожилї, яких у Русинів доста є. Ворожиля ізмиває хворого, але инак як дома. Каже йому сїдати серед хижі так, оби лицьом звернений був до дверий, що мають бути відчинені, а сама розтопить у долонї віск і виливає у нове горня із водою. Чинить се сїм разів, а само горня притулює до голови, до плечей, до рук і до ніг хворого. Потому хворий плюне у горня і іде з ворожилию на ріку або на потьчину. Там стає зовсїм голий у воду, а ворожиля із словами: „Во імя Отца і Сина і сьвятого Духа — амінь. Господи Боже удойми недуг ут раба твоєго Івана“ виливає воду із воском на голову хворого, а горня верже долї водою. Особливо тих ізмивати звикли, що мають злу хвороту (франця). Ізмивати можна хворого лиш вечером, коли всьо утихло.

Як хто нагло поболїє ся, тодї місцями, особливо у Марамороши, „дзвони ізмивауть“, місцями знов „на гроби ідуть“. Дзвони так ізмивають: Один мужчина, що розуміє дїло, бере у нове горня води, іде до дзвонів і так їх миє, щоби вода назад у горня зливала ся. Возьме потім із під порога церкви мало глини, верже її у воду і тою водою умиває хворого, а мало дає навіть пити. На гроби ідуть так: Одна жона, що розуміє дїло, іде у тин і бере із девяти гробів глини, котру дома у новім горняти розмивае, а потім умиває хворого, а мало дає пити. Щоби був хосен, треба так ізмивати дзвони і іти на гроби, щоби і одна душа не видїла; тому чинять се звичайно в ночи.

Коли хворому нїчо не годні помочи, тодї ідуть за доктором і за попом; сей служить службу за хворого, сьвятить воду, а місцями і цїлу хижу.


10  
Похорони.

Простий народ не боїть ся так смерти, як пани; тому як лиш хто заслабне, кличе попа і сповідаєсь. Єлей лиш тому кажуть сьвятити, про котрого думають, що більше не встане. Коли піп сьвятить єлей і євангеліє кладе на голову хворому, позирають, чи є в нїм много черленого письма; як його мало є, або зовсїм нема, то хворий певно умре.

Як хворий почне конати, дають йому сьвячену сьвічку у руки. Коли не годен скоро умерти, кладуть його серед хижі, щоб скорше спочив. Дитину і білу челядину миють і убирають жони; мужчин же муж-/24/чини. Умерця убирають у парадне платя, а на поги натягають капцї із білого полотна або із чорного перкалю. Дївкам кладуть на голову вінок з барвінку. Дитину кладуть на стіл, других мерцїв при стїнї на лавицю, на котру настелюють соломи або сїна і прикривають темною плахтою. Тїло накривають білим полотном; на полотнї вишивають чорні хрестики. Коло варошів купують уже осібні покривала на умерцїв. Той, у кого смерть є, ходить все без клебаня. Коло умерця, читає в ночи дяк псалтирю, часто й сьпіває; в чисто руських околицях так твердо держать той звичай, що і малій дїтинї кажуть псалтирю читати. Коло умерця також „лопатки бють“. На лопатки іде радо не лиш молодїж, але і уверстна челядь, бо тодї дуже забавні ігри бувають. Деякі із тих ігор наводжу понизше.
Баба і дїдо. На дворі убирають одного мужчину за дїда, другого за бабу. Щоб дїдо був горбатий, привязують йому на плечі соломи, убирають в гуню вивернену і широкі гатї, що набивають в долинї соломою і при кістках завязують. Мастять чадом (саджою) клоча і чинять йому з нього вуста (вуса) і бороду; в поясї підперізують його соломяним мотузом. Бабі дають в руки куделю. З надвору змагають ся старі ввійти до хижі — але на порозї повно челяди. Дїдо не дивить ся на те, лиш бє по ногах біґарьом, кого захопить, і гойкае: Чибе, марш вон. Як зайдуть до хижі, дїдо іде ід столови і каже: Люди чесні,.прийміть нас на ніч. Тодї зьвідають ся його: Уткідь ти, дїду? — У Чорнім Потоцї родив єм ся у Небрешфальві-м бивав, а тепер іду до Бакигази. — Ци маєш уллопас? Мау, там є у баби; бере від баби паперець і каже: Пане дяче, прочитайте ми уллопас. Дяк указує на мужчину, що любить і знає дворити і каже: Адде ми писарь, най ти прочитать. Вказаний мужчина бере від дїда паперець і читає всякі забавні річи пр. Сесе письмо — граматика, читав ю піп і владика, і ото стоїть у нїм, ож ти, дїду, стара псина, і т. д. Коли дочитають письмо, просять бабу і дїда, щоби іграли; они іграють. Далї кажуть дїдови: Но, дїду, пой на піч гріти ся. Дїдо змагаєсь вилїзти на ніч, але хлопцї зтягають його долї. Коли на конець вилїзе на піч, виберуть до нього одного мужчину і двох хлопцїв і дадуть йому в руки череп з чадом і копач. Вибраний мужчина попарує собі вгадцї хлопцїв і мужчин з дївками і жонами так, щоби з них виходили сьмішні пари пр. Красне з паскудним, старе з молодим, Циганку з Русином і т. д. Далї бере у руки біґар, бе ним у повалу і каже: Дїду, гримить, ксти ся. Дїдо відказує дотепом. Мужчина читає: Што так пече ся дїду? — Гусак. — Чого ся не пече? — Бо масть із нього не́ тече. — Коли буде ся печи? — Коли Іван Маріку поцїлує. Як пара не хоче поцїлуватись, дїдо гойкає: Не сердїть дїда! А хлопцї ідуть і приводять вибрану пару до дїда. Коли жона або дївка не хоче /25/ свою пару поцїлувати, дїдо маже її лице чадом; коли поцїлує, дїдо вінчує їм так: так ся любіть, обисьте ся побили; так би вам благо, обисьте ся горі стїнами драли; такий би вам гаразд, обисьте собі очи драли; і т. д. Доки дїдо складає такі бажаня, хлопцї. викрадають від нього бабу, а він як віднайде бабу, каже: Ти тепер на старі дни уж не любиш мене, а за молодими ходиш! Коли скінчуть ся дотепи, уперед баба утїкне на двір, а за нею вибігає і дїдо.


9  
Опровід. Посеред хижі лягає на довгий столець оден леґінь; його прикривають плахтою, якби мерця. Другий леґінь вбираєсь за його жону, стає коло нього і почиває заводити гумористично, на пр.: та нич так не жалуу, як ото, ож поїв ми віко пасулї; не іди коло города, бо у нім лиш злоба: кидь ся схопить, кіл ухопить, то всїх вас помолотить; і ин. н. Потім радять ся, що треба б іти за попом, щоби прийшов поховати. Тим часом приберуть одного фіґлярного чоловіка за попа; намість риз попривязують йому до плечий і до грудий платки, намість кадильницї дають в руки горня у петельках, в котрім тлїє клоча. Він входить до хижі і починає гумористичним способом відправляти похорон. Намість євангелія читає пр.: Коли я ішов у гору, найшов я реверенду; взяв я на себе реверенду, позирау горі собов, долї собов і гадау собі: бив-би із мене попище, як би я взяв на себе реверендище.“ По сьому починає наказовати (проповідь говорити) над мерцем, пр.: Все лиш ходив, дома мало побивав, церков не упражняв; коли до церкви било іти, овін на жону кричить, оби му їсти варила; запалив піпу, пішов до коршми, а онь із коршми до церкви. У церкві слова божого не чує, бо пяний — дримле. Теперь ангели плачуть коло нього, бо нечисті духи єдну душу християнську хотять у́рвати ут них. Дораз прийдуть нечисті духи, понесуть му душу, попровадять у пекло. У пеклї непрестанно каміня буде возити, но так, ож коли віз буде іти у гору, всї чотири колеса запутауть, а коли із гори буде іти, розпутауть. Коли буде камінє возити, чорти із желїзними вилами будуть го бити“ і т. д. По сьому два мужчини беруть столець, якби хотїли мерця винести, а коли той не скочить скоро долї, вивержуть його на землю.

При мерци тілько буває тих забав, що з них можна цїлу книгу списати.

„Деревище“ правлять мерцеви з простих дощок, а гріб того дня коплють, котрого має бути опровід, щоби яма не стояла через ніч порожна. Декуди читає піп коло старшого мерця в день євангеліє. Русин любить довгий і парадний опровід, тому у Марамороши навіть за дитиною говорить піп „прощі“.

Коли тїло несуть із хижі, ударяють деревищем тричі об поріг, щоби мертвий не ходив домів. /26/

На дворі молять ся родичі (кревні) на колїнах, доки стоїть опровід. На „послїдное цїлованіє“ обходять деревище; у Марамороши близщі родичі обходять деревище тричі, дальші двічі, а найдальші раз.

Як ґазда умре і вже кінчиться опровід, стають дві жони по двох боках деревища і передає одна другій по під деревище тричі узлик, в котрім є завязане зерно і сіль. Сіль ту дають худобі, щоби не пішла за ґаздою, а зерно висипають до насїня, щоби ся не переводило. В декотрих місцевостях Марамороши в часї опроводу дарують убогим вдовицям і сиротам теля, ягня, порося і т. ин.

Деревище стоїть не вкрите; лиш у Марамороши подекуди прикривають його витканим, вовняним покрівцем, що по опроводї бере піп.

В деяких околицях дївки не йдуть на опровід, бо вірять, що та дївка нїколи не віддасть ся, котра на опровід ніде. Декуди як опроваджують мерця до гробу, кладуть у пазуху із гроба грудку землї, щоби за вмерлого скоро забути.

Декуди привязують так до того хреста, що піп держить, як до того, що несуть перед тїлом, по ручнику, що рівнож попови і дякови приходить.

Часто дївку несуть до гробу леґінї, а леґіня дївки.

По опроводї справляють „комашню“. На сю кличуть місцями лиш тих, що деревище правили, яму брали і тїло несли; місцями-ж кличуть всїх, хто був на опроводї, а в першій лїнїї попа, дяка і церківника (паламаря); коли останні не являть ся на комашнї, то часто ґазда дуже жалує.

За душу помершого наймають звичайно службу і то часто ще перед опроводом. Заможні люди наймають 3-го, 7-г.о і 40-го дня службу разом з парастасом. Часто парастас відправляєсь у хижі; тодї уряджують також гостину, в котрій і піп мусить участь брати.

Коли піп ідучи з умерцем із двора оберне ся назад до двора — то незабавки знов там умерлець буде. Щоби челядь не мерла у селї, треба нового попа вводити в село до полудня. Коли новий піп позирає довго у яму, буде знов у селї умерлець.


8  
Гуня належить до найважнїйшої части одїжи; без неї не можна навіть представити собі угорського Русина; він з нею не розлучуєсь нї в зимі, нї в лїтї. Молодїж, особливож дївки, носять гуню лиш в зимі, щоби показати, що не боять ся студени. Гуня із чистої ковни товста і тяжка, томуж при роботї і на що день уживають петека, котрий також єсть гунию, але тонкою, куртою і легкою. Гунї бувають звичайно білі, хоть не всюди. В північній і середній полосї мочать їх в відварі з вільхи, щоби не плодились в них вуши і блохи.
Окрім сих головних частий одїжи, суть ще иньші, котрих уживають лиш в певних околицях. В півн. і серед. полосї носять зимою холошнї; в полудневій а по части в середній носять ногавицї і реклики з сукна. Лайбики носять близко коло Мадярів. В полудневій полосї носять на шиї на 4 — 5 пальцїв широкий, а на 1 метр довгий кистемен із зеленими або черленими стряпками. Близ варошів і коло Нїмцїв носять зимою на шиї шалї.
Дуже ріжнородний вигляд має черес. В полудн. полосї буває він широкий лиш на 2 — 3 пальцї. В Марамороши, по части в цїлій сер. полосї він так широкий, що від пояса закриває цїлу верхню часть черева і більшу часть грудий. В півн. полосї носять завсїгди скіряну торбу, тайстру, а перед її, як і череса, вибивають блискучими ґузиками і пряжками. В чересї і тайстрі носять гроші, піни, ножі, огниво і другі дрібні річи, тому здоймають їх з себе лиш при великій роботї і на ніч. В півн. полосї носять зимою скіряні камізельки. /29/
В сер. і полуд. полосї убирає до церкви біла челядь сукман і реклик, білий, синий, чорний або черлений; декуди буває він навіть шовковий. Коло варошів вбирають його навіть в будний день. В полуд. пол. убирають дївки до церкви на шию намість ширинки білі, крохмалені фодри. Найсильнїйше держать ся народної ноші в Марамороши; там і коло варошів не носять сукман, а намість реклика носять гарно вишитий кожух.
Русини носять довге волосє, що сягає ззаду до плечий, з переду до брів. Молоді вже стрижуть ся. Вуста (вуса) притинають коротко; бороди носять лиш промітники (знахарі). Довгі вуста носять лиш ті, що служили при війску, особливо при гусарах.
Дївки зачісують волося в зад і заплїтають в косу з черленим, синим або чорним пантликом. Місцями робять лиш оден придїл вздовж чашки; місцями знов два; тодї другий йде від уха до уха. В півн. Марамороши вплїтають в волося дві зелені китицї. В полуд. Марамороши носять дорослі дївки в недїлю і сьвята на голові вінки і затикають шпильки з блискучими головками.
Жони підвивають декуди волося клочом, щоби більше видавало ся. У Марамороши носять жони на голові під ширинкою малий, черлений чипець, в півн. пол. ж великий і білий. В полуд. полосї носять жони під ширинкою великий, кривий, бляшанний гребінь.
Ковтки носять лиш долом Марамороша; де інде носять лиш ті, що їх болять очи або уха.
Коло варошів уживають вже запашного мила і „ружової“ масти.

7  
Одїж.

Звичайні складові части ноші Русина такі: ґатї, сорочка, клебан, гуня, постоли (бочкори), русок, подолок, плат, чоботи, ширинка на шию і на голову. Що більше від сього носять Русини, то вже від сусїдного народа перебрали. Сї части не лиш з ріжної материї роблять, але ще надають їм ріжний вигляд. /27/
Ґатї, сорочку і подолок шиють із домашнього полотна, котре ткуть із конопель або льну. Близко варошів звикли вже шити сорочки з купованого. перкалю.
В північній полосї носять довгі а узкі ґатї без рамів і без стряпків; в середній полосї носять ґатї довгі і широкі із рамами і із стряпками; в полудневій полосї, особливо близ Мадярів, носять дуже широкі ґатї з рамами і стряпками, але так короткі, що видно їм колїна, за що їх прозивають „чорноколїнниками“.
В полудневій полосї рамлять ґатї лиш на одну пядь, в середній аж до землї. Ґатї і подолок має рамити у хижі або найстарша дївка, або наймолодша жона.
В північній полосї носять мужчини довгу сорочку, що часто аж до колїн досягає; вирізана она на плечах (має на плечах пазуху), а нїчим не вишита. У середній і полудневій полосї сорочка мужчини ледви сягає до пояса, на передї вирізана, у дрібні рами зібрана і вишита. Рукави до такої сорочки в півн. полосї широкі, в обох других узкі. Дуже довгий подолок посять у середній полосї, дуже короткий у полудневій.
Жіночі сорочки звичайно довгі на пядь низше пояса, вишивані на грудьох і на рукавах. Рукави все защіпають ся.
Біле убранє в Марамороші на вид дуже відріжняєсь від иньших. Мужчини носять довгі, широкі ґатї без рамів, без стряпок і сорочку таку, що лиш на пядь прикриває плечі і груди, а вирізана на плечах. Біла челядь не носить подолок, але „довганю“, т. є. довгу, на плечох вирізану, сорочку, котру підперізують синим або чорним вовняним поясом. Рукави і груди (передки) довганї вишивають так богато черленими або синими нитками, що оден рукав треба 4 — 5 тижнїв шити. Жони вирізують довганю і на грудях з двох боків, щоби могли плекати.
У північній полосї носять постоли так мужчини, як жони; у середній мужчини постоли, жони чоботи; в полудневій і мужчини і жони чоботи. Однакож в недїлю і сьвята і в північній полосї убирають жони чоботи, натомість в полудневій убирають мужчини постоли в лїтї при роботї.
В полудневій полосї носять мужчини в лїтї і зимі мадярський клебань з малими крисами; лиш старі люди носять зимою баранячі шапки. В середній полосї носять низькі клебани з широкими крисами, хоч починають вже уживати й мадярські. В північній полосї носять товсті, широкі клебани, що намащені важать нераз 3 — 4 кіля, та за те й послужити можуть 40 — 50 років. У Марамороши носять так малі клебани, що ледви на головах держать ся. Соломяні клебани уверстні, особливож /28/ статочні мужчини, не носять, бо вірять, що їх лиш дїтям і леґіням яло ся носити.
У білої челяди мають найбільше значіня ширинки; по них спізнають навіть богатство жінок і дївок. Найлїпше люблять носити ширинки черлені, сині, жовті і зелені; сїрі і чорні носять лиш старі баби. Ширинки ті бувають з ріжної материї. В північній полосї рідко подибують ся вовняві і шовкові ширинки; однакож в середній, а головно в полудневій дуже худобна та челядина, що не йде в вовняній або шовковій ширинцї до церкви. Вовняні ширинки бувають звичайно черлені, жовті і чорні, шовковіж чорні із красними косицями і вінками на кратках. Ширинки, що вбирають на голову, не однакової величини; у Марамороши, де їх завязують не під бородою, але на задї шиї, они такі великі, що кінцї досягають аж до пят. Ширинки так маленькі, що ледви їх кінцї можна на шиї звязати, називають ся сегелет.
Плат має подібну форму, що й ширинка, але не має косиць і цяток. У Марамороши носять плати з великими косицями. Коло Волохів носять два плати: оден в переду, другий з заду.


6  
Пожива.

Русин живе дуже скромно, так що всї иньші народи Угорщини живлять ся далеко роскішнїйше від нього. Причиною того велика бідність. Якби Мадярови прийшлось їсти те що Русинови, він все бувби голодний.

Звичайний хлїб у Русинів печуть з тенґерицї. Навіть там, де родить ся жито і пшениця їдять житний або пшеничний хлїб лиш тогди, коли не стане тенґерицї. В півн. пол., де не родить ся тенґериця, їдять вівсяний ощіпок, але нераз йдуть і два або три дни, щоби лиш роздобути тенґеричного хлїба.

Між стравами перше місце у Русина мають крумплї і пасуля і то так, що ачей нема в роцї такого дня, в котрім не варили би їх. Дуже часто варять також чир із тенґеричної муки. У говіню варять рілкий чир і самий сербають; як варять густий чир, то їдять його із варом з пече- /30/ниць. У гідний день варять вже чир гіркий з молоком; густий варять на водї, а їдять з молоком. У Марамороши і взагалї там, де держать вівцї, варять дуже часто токан. Його так ладять, що заварюють густий чир, кладуть у лабош і посипають сиром; на сир знов кладуть чир і знов сир, доки не буде повний лабош. Відтак кладуть на грань, щоби сир розтопив ся. В серед. а особливо в полуд. полосї звикли варити голомбец. Його так ладять, що з густого чиру вибирають мокрою ложкою на блюдо грудки і в говіню їдять їх з хлїбом, а в гідний день з мастию. Коли зварять на поли у кваснім молоцї густий чир, то зовуть його мачанка. Зимою їдять капусту, і то або сиру з крумплями, або варену з пасулию. Капуста з пасулию становлять в говіню головну їду; її ладять так, що варять осібно пасулю і капусту, відтак змішують їх і ще раз заварюють. В північній полосї любять їсти кваки (ріпу), і варять не лиш на солодко в молоцї, але і квасять на зиму, як капусту. З капусти і кваків їдять дуже часто росіл і то не лиш самий, але й кваснять ним майже всї страви. Заправляють також страви варом з огірків, з динї, зеленими сливками і яблоками. У лїтї їдять ще лопатки, парену салату, огірки квашені і сирі і диню на солодко і на квасно.

У гідний день приправляють страву молоком, сметаною і сиром: свинї мало хто ріже, а як ріже, то солонину їсть сиру або печену, до страви-ж її не уживає. Рівнож не уживають масла коровячого до страв; ним лиш голови собі смарують.

Мясо їдять Русини лиш у гостинї, на комашни і коли хорі, бо лиш для хорих відважуть ся зарізати курицю або куря. Найлїпше живуть Русини в полуд. полосї; там майже кождий ріже свиню, та й на мясо не шкодує гроший. У півн. полосї мають молоко і сир, а деколи ріжуть ягнята або цаплята. У серед. же полосї як не їдять з молоком, то майже все постять, бо самі не мають що різати, а як декотрі мають свиню, курку, козу або вівцю, що шкодують для себе різати і волять продавати.

Крім соли не дають до страви нїчого, хіба деколи перцю. Цукор дають лиш хворим намість лїків. З солию мають вигоду Русини в Марамороши, бо там дістають її за дар в формі ропи.

До ласощів належать у Русинів: ратота (яєшниця), варена на сметанї або на солонинї, парене солодке молоко, солонина, пікницї (ковбаси), студенець, паленята із солониною, каша на молоцї, начиняна курка, дзяма, а у говіня оселедцї, пискорі, гриби і риби. Такі страви подають на гостинах; для Русина однакож доста як має дві або три з названих страв. Голубцї робять з тенґеричних круп і смарують солониною усмаженою з цибулию. Начиняну курку так ладять: як виймуть з неї печінки, серце, пухно і кишки, начиняють її тенґеричною мукою /31/ на молоцї, зашивають, варять, а потім ще печуть. Оселедця любять їсти печеного на олїю.

За ті лакомони так сьміють ся з Верховинцїв: Утпровадив Верховинець сина у катуни и варош, а коли ся вернув домі коло вечера, сїв тай зажурив ся: Ой ко буде уж теперь лакітки їсти, ошчипок, крумплю, пасулю і пити росіл?

Русини їдять вперед густу страву, а відтак рідку, тому то на гостинї тілько паленки випивають. В протягу року їдять дуже не рівно: пів року їдять тричі, а знов пів року лиш двічі у день, Коли скінчать ся осїнні роботи, батько каже: Но дїти, понесли журавлї полуденок себ то від тепер будемо лиш двічі у день їсти. Коли прийде ярь, батько знов, особливо на велику радість дїтий, говорить: Но дїти, принесли ластівки назад полуденок, себ то уже тепер тричі будемо у день їсти (обід, полуденок. вечерю).

Русини дуже поволи їдять, бо кажуть, що як чоловік скоро з’їсть, то і скоро виголоднїє. Томуж і не кажуть: обідав єм, але: учинив єм обід.


5  
Русини вірують, що босорканя може зайти в видї пса, колеса і т. ин. до стайнї і відобрати від корови молоко. Коли лиш корова не дає молока, іде ґаздиня до стайнї, і як корова мочить, бере у жменю мочі, виливає її корові межи очи, а відтак бере сокиру, тне нею тричі у поміст і каже: Не тебе, рубау, солодка, но тоту, што тя ісказила. По сьому на тій, що відобрала молоко, будуть знаки. Коли молоко іде із дїйок помішане з кровію, доять корову на розпечене желїзо. Як корові спухне вімя, варять у новім горнцї дору, чосник і т. инше й змивають тою водою вімя так, щоби вода з вімя назад зливала ся в горня. Потім перевернуть решето і половину тої води виливають на решето, а половину там, де жони перуть біля. При тому кажуть: Най тобі буде ото, штось минї хотїла. Думають, що по тих словах почне іти кров з тої жони, що корову ісказила.

Гуси, качки тримають лиш в полудневій, а по части в середній полосї. Курий не тримають більше, як по 3 — 4 штуки, бо кажуть, що куриця з’їсть тричі тілько через рік, як сама коштує.

Садівництво розвиває ся дуже слабо у Русинів, а то тому, що Русини шкодують землї на сади. Не одно село можна найти таке, в котрім не буде і 10 штук овочевого дерева. Давнїйше було інакше, а не на однім місци сїють нинї тенґерицю там, де перед 20 — 25 лїтами були прекрасні сади. Причина того така, що перед комасациєю ґрунтів мали Русини більше землї, тож і на сади не жалували, по комасациї знов, де вигинули старі сади, не розплоджували нових, але з’орали землю і засїяли тенґерицию. Зрештою Русини хоть декуди мають сади, то не дивлять ся на їх якість, але на скількість. Задля того мають з них мало хісна, бо з простору, з котрого учений чоловік мігби мати доходу 400 золотих, Русин заледво здобуде 20 — 30 золотих. Найбільше буває у Русинів оріхів і сливок, за котрими купцї, особливо з Галичини, на місце приходять. Найлїпші яблока мають Русини в околицях Тягова і Вишкова у Марамороши.

Винниць у Русинів дуже мало; найбільше мають їх коло Мункача, Унґвара і Середнього. Винниць не хотять тому управляти, бо кажуть, що коло них много роботи, а мало хісна. Ті що мають у себе виноградники, звичайно продаючь вино з них, а собі або нїчо, або дуже мало лишають, бо кажуть, що вино, то панський напиток, найже його пани пють.

Русини наймають ся на роботу радо, але лиш тодї, коли окрім гроший дістають на роботї поживу. Без поживи робять авичайно лиш в варошах, бо там її легко купити. Заробіток денний Русинів дуже малий. Возьмімо околицю села Сваляви, берегської вармеди, в котрій 9/10 землї належить до ґрафа Шенборна. Року 1890 плачено в тій око-/34/лици серед лїта мужчинї 30 кр. або 24 кр. і їсти, жонї 20 кр. або 16 кр.і їсти. Придбати з того не можна багато.

Коли леґіньови або дївцї треба іти служити, то дивять ся на се, щоби або в своїм, або в близькім селї дістати службу. Далеко від свого села не хотять іти навіть за більшу сембрелю (платню). За самі гроші не любять служити, але звичайно домагають ся платя. Сембреля мужчини виносить річно в грошех 30 — 40 золотих; білої челяди 20 — 25 золотих. Найбільший заробок мають Русини із жнив і з кісьби, особливож ті, що живуть в північній і середній полосї. Верховинцї, наколи лиш посадили крумплї і посїяли овес, що звичайно буває в другій половинї мая, ідуть великими ровтами долїв, на Мадяри, на заробітки. Там пробувають звичайно аж до другої половини серпня; тодї вертають домів і забирають ся до свого вівса. З середної і полудневої полоси йдуть на жниво аж тодї, коли обсипали тенґерицю, т. є. около Петра; вертають домів коло Ілї. Добрий робітник, чи мужчина, чи жона, може заробити на жниві за 2 — 3 тижнї 3 — 4 віка пшеницї. Коли розважимо, що такий виженник ще й добре через час жнив живить ся — у дома хіба на великдень так поживив би ся — то вийде, що жниво для Русина виходить такой в користи. Не даром же їх таке число вибирає ся долїв.


4  
Управа рілї, годівля худоби, садівництво.

Головним занятєм Русина є управа рілї; управу ту веде він ще по старомодному: ґаздує, як батько ґаздував. Тому й земля не приносить йому такого хісна, який повинна би принести.

Позаяк у Русина тенґеричний хлїб є перший, тож він кождий мало лїпший фалаток землї засїває тенґерицею. Про сю причину родить ся слабо тенґериця, а земля і навить добра, пустїє, особливо де царина все на однім місци і де ґазди не годні землї добре гноїти. Другим головним насїнем суть крумплї. Они лиш там родять ся, — крім полудневої полоси — де під них добре гноять землю. Трете головне насїнє, пасулю, садять лиш поміж тенґерицю.

У всїх трьох полосах инакше ґаздують. В полудневій, де земля місцями дуже масна [у Марамороши коло Тиси, у берегській вармеди коло Мункача, в унґварській коло Требішова] управляють крім тенґерицї, пасулї і крумплїв, ще много пшеницї, жита, ярцю і вівса. В порівнаню з тенґерицию вівса сїють меньше.

В середній полосї управляють кромі тенґерицї, пасулї і крумплїв ще овес і мало ярого жита і ярої пшеницї.

В північній полосї тенґериця вже не родить ся; за те в нїй сїють дуже багато вівса, хочай задля студени і пісної землї часто й насїне не /32/ вертає ся. Крумплї удають ся частїйше; окрім них сїють ще багато ріпи і гречки. Яре жито і яра пшениця лиш декуди удають ся.

Капусту і коноплї управляють у всїх трьох полосах; лен сїють в північній і полудневій полосї. Коноплї і лен сїють не лиш задля пряжі, що з них ладять, але й задля насїня, з котрого бють много олїю.

Зеленини (городовини) у Русинів не богато; для них досить, коли мають яку грядку цибулї, чоснику, салати і огірків; хіснувати з них, особливо коло варошів, не вміють.

Русин любить землю обрабляти, але ще більше любить коло худоби ходити. Найбільше держать худоби в північній полосї, бо там найбільше паші. В двох других полосах ховають її меньше, а овець не тримають зовсїм. В середній полосї держать слабі ґазди по 2-3 кози на молоко, намість корови. Худоби держать Русини много, та за те она не гарна; новійшими часами, в наслїдок розпоряджень мінїстериї, поправляють її расовими бугайками. Декуди можна побачити у ґаздів і великі бїлі воли мадярські, з довгими рогами: та їх не ховають Русини, лиш закуповують у Мадярів.

Русини двояко кохають худобу: ту, що для себе держать, не пестять і слабо кормять; ту-ж, що на продаж держать, дуже доглядають і не лиш сїном, але і зерном кормять. Русини не любять тримати конї; в середній полосї можна найти не одно таке село, що в ньому нема анї одного коня. Найчастїйше тримають конї в північній полосї а то тому, що по тамошних дебрах не можна возом їздити, лиш хіба конем; але й там рідко який ґазда держить більше нїж одного коня. Зимою можна нераз видїти, як рота, зложена з 80 — 100 санок однокінних жене долїв за зерном. Русини кажуть, що де в селї много коний, там живуть люди убого, бо конї купують лиш ті, що не годні волів купити.

Повисше згадував я, що Русини дуже рідко кличуть лїкаря до хворого, бо кажуть: Як Біг дасть, так буде; або: Што му су́жено, отого не обийде. Коли однакож худоба поболїє ся, тодї не каже так, а часто йде на третє або на четверте село, як лиш знає, що там живе такий чоловік, що знає помагати худобі. Таких людий, що лїчать худобу, можна подибати в неоднім селї і они лїчать лїпше як ветеринарі, до котрих Русини на мають довіря і тому нїколи їх не кличуть. Звичайно пускають худобинї наперед кров з уха, шиї або хвоста; відтак заливають салом, стопленим у сиіритусї, або оливою. Міхір на язицї роздушують і витирають ропою. Як покаже ся який наріст худобинї, випалюють його сїрчаною кислотою. Як робить ся більмо, заливають око баґовом. Як свиня має задавку, пробивають шилом ухо і вкладають в дїрочку фалаток сухого шпинцю; пухленина розійде ся тодї і свиня виздоровіе, але фалаток уха відпаде. /33/


3  
Русини сусїдують з Мадярами, Товтинами, Словаками, Волохами і Поляками. Із сих народів за май читявих держать Мадярів; на другому місци ставять себе, по собі Волохів, відтак Товтинів, а на останку Поляків. Коли хотять кого похвалити, кажуть: такий як Мадярь. Коли хотять кого висьміяти, кажуть: Ти Поляку! або: Ти Товтине.

Із християнських вір кладуть Русини на першому місци свою, відтак папіську (римо-католиньку), дальше кальвінську, а на кінци лютеранську. Чому так робять, не відомо; по правдї повинна би лютеранська віра стояти перед кальвінською, бо більше є зближена до папіської; надто, Русини не знають лютеранської віри, бо на цїлій Угорскій Руси є лише одна лютеранська церква в Кленївцях, берегської вармеди; може чинять так тому власне, що її не знають.

Які погляди мають Русини на сусїдні віри, вказує отся приповідка:

Руські мости,
Папіські пости,
Кальвінськоє набоженство:
Ото вшистко блазенство. /35/


1-10 11-12
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Про батьківщину

Дідова колядка

Поговориме?

Поглядати (сайт)

Поглядати (теги)

Наші у скайпі?

Свята, празники
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

До нас зазирають

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright М.Ісаєвич © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz